Слава ЗСУ!

— А що відбувається, коли людина не може переступити через власні принципи для задоволення ЗБ? — неочікувано навіть для себе, запитала я.

— Нема таких принципів, через які не можна переступити.

— А якщо на цьому побудовано її світогляд, спосіб самовизначення і ідентичність? Вони руйнуються, так?

Він, зрештою, зайняв належне місце з іншої сторони ліжка.

— Хей, он воно що! Так ти ж просто наклюкалася і верзеш, що попаді.

— І-гик. Не винуватая я. Треба було стримувати цей мій тваринний потяг.

— Ну, вибач. А мені та твоя свічка в око світить. Дай спокій старому.

Я згасила свічку пальцями. Було боляче. Ну а більше нічого не було. Тільки, засинаючи, я відчувала тепло його тіла і затишок, про який я мріяла, давно вже мріяла. І все. Вночі мені так нічого і не наснилося.

…ХІX…

Скільки часу минуло, скільки води витекло в піняві каналізаційних потоків, та я, як і тоді, продовжую дивуватися міцності чоловічої нервової системи. Чи, інакше кажучи, їх черствості, холоднокровності і байдужості. Спала я дуже погано і прокинулася з першими променями сонця. “Щось у лісі здохло” — зробила я висновок і аж тоді тільки, грішна, почала усвідомлювати, де це я прокинулася. Що робить суккуб зранку? Одягається і йде додому. Від великого до смішного — один крок, жорстоко, але факт. Тут мені ще довелося вирішувати проблему з визволенням власних кінцівок з якоїсь такої анатомічної плутанини, так що я встигла пожалкувати про пропущені мною лекції, де викладалася наука будови людського тіла. Гаелові, яко гостинному господареві, здблось би прокинутися, метнутися кабанчиком і влаштувати мені показовий варіант церемонії поєння дівчини кавою в ліжку за принципом “не миттьом, так катанням”. Так же ж ні. Коли я з шумом, скрипом і голосним матом вибиралася з ліжка, Гаел, чисто випадково, розплющив праве око.

— Ти куди?

— Чаю собі зроблю.

— Тільки будинок не спали, добре?

— Подивимося.

Я почалапала на кухню з чітко означеною посмішкою піромана. На жаль, по-справжньому великі задуми приречені на героїчну загибель у зародку, і цими жалюгідними залишками мостять дорогу на Єлисейські поля.

Так, ну чаю я заварила чотири літри. А шоб було. Потім ізжерла всі цукерки, які лишилися звідучора: буду товста і огидна, ворогам на зло, на радість мамі. Наступним етапом, я розвела у чаї півтори літри коньяку — я завжди знала, що головне призначення коктейлю — приємна несподіванка. Я подумувала було зробити на кухні фундаментальну перестановку, а то якось тут усе було до жаху банально: і сіль у сільничці, і посуд у шухляді, і сміття в смітнику. Підшукати б якесь оригінальне дизайнерське рішення… так тут, як тут, явився господар, застукавши мене за метанням ножичків у вікно.

— Ти ч-чого робиш?

— У мене вранішня гімнастика. Треную концентрацію. Не заважай.

— Е, зачекай.! Я так скоро зовсім без посуду лишуся і буду жерти руками, як дикий звір.

— Чи й не велике цабе.

— Ну, змилуйся, кидай хоча б картоплю!

— Ага, і тухлі яйця, і гнилі помідори. Давай! У мене було тяжке дитинство. І пригнися.

— Ну що таке за таке?

Він підійшов ближче і подарував дорогоцінний ранковий поцілунок. Я миттєво змінила гнів на милість, припинила метати ножички і вирішила проявити материнську турботу.

— Хочеш чаю? Тут ще є, гаряченький.

Гаел був у захваті, а спробувавши мого фірмового напою, взагалі розвеселився так, що ледве не вдавився, бідолага.

— Подобається? — зраділа я, — тут іще цілий баняк.

Його вдячність не знала меж. Я ж зібрала манатки і, виконавши фінальний уклін зі збиванням на підлогу шафи з одягом, залишила сцену. На зойки “біс! біс!” не відгукувалася.

Дорогу додому я подолала з завзяттям призового скакуна — де тільки та сила взялася? Зустрічним я усміхалася щиро, як затятим ворогам; добре, що у цьому районі у мене була мала ймовірність зустріти кого знайомого. Мала, не мала, аж от іноді щастить! Пан Теодор, власною персоною, обличчя бліде, очі червоні. Немов вампіряка, якого голод підняв з могили холодної ночі при поривчастому північному вітрі. При вигляді моєї сонцесяйної особи, пан Бішоп різко припинив свій поступальний рух, та так, що невблаганна сила інерції жбурнула його в мої палкі обійми.

— Аделін! Оце так! Ти все-таки повернулася!

— А вам що до того? Руки геть від блудної вівці!

— Значить ти з ним не переспала, — зворушено заусміхався він, — а як тобі вдалося?