Слава ЗСУ!

Консультативна Рада з Іноземних Інвестицій ось уже рік тільки тим і займалася, що з’ясовувала стосунки з МІФом, себто вирішувала питання про надання позики — великої і грошової, під відповідно високий процент. Гроші були необхідні, оскільки Яснізорія залізла у борги завдяки великій кількості королівський коханок і фаворитів, яких, на жаль, при прийомі на посаду не перевіряли на наявність симптомів клептоманії. А з іншої сторони, МІФ висував свої умови, і Рада мусила визначити, кого ж зрештою буде обдурено. До Ради входили: Сам, якого, правда, на засіданнях ніхто відродясь не бачив, Банкір, царство тобі, небоже, керівник ДУПІ, і Міністр Фінансів, шановний сусід нашої божевільні. Банкір отримав свою посаду минулого року, коли його попередника було заарештовано за розтління малолітніх, несумісне з громадсько-відповідальною посадою. Хоча, провина його, вважав генерал, не була доведена за всіма правилами суд-медекспертизи, і цілком можливо, що його просто підставили.

Гіпотеза, враховуючи аксіоми демонології, полягала в тому, що Банкір домовився з Люком про отримання бажаної посади шляхом розкріпачення інгібованих характеристик, себто неправомірним звинуваченням і звільненням попередника, за що Люк, схоже, хотів заручитися його підтримкою у вирішенні питання про надання позики. Потім, видно, якісь у них виникли непорозуміння, і штрейкбрехера було усунено. Чому для Люка вигідним було вибити все ж таки отримання позики?

МІФ працював уже з кількома сусідніми країнами, і наче ж всі задоволені… Однак… Тут у мене спрацювала складна асоціація, пригадався один з найромантичніших романтичних вечорів моєї безумної юності, підтоптана пісенька про підтоптане кохання, і демон з каблучкою, на якій було написано “Університет Герарта”. Он воно!

— Люди! — прошепотіла я, щоби не відлякати геніальну здогадку.

— Що, нелюдь? — миттєво зреагував неодноразово дістатий мною Бішоп.

— Теодоре, не смійте мене ображати, а то я просто визнаю вас недієздатним через дзеркальну хворобу, — я звернулася до генерала, який виглядав найбільш розважливим з усієї, загрузлої в демонічних кознях, компанії, — Згадайте, минулого року… Економічна криза в Кінг-Конгу, тоді впало виробництво, споживання і перерозподіл, сталася девульвація (так, здається), деградація і дефенетрація (тоді, contra spem, бракери пострибали з вікон) і, хоча через це звільнилося багато робочих місць, безробіття сягнуло небосхилу. Тоді, ходили чутки, що винен МІФ, який висунув і оприлюднив такі умови, що в усіх складалося враження, що економіка країни здохла і засмерділася, піднялася паніка, всі можливі курси впали, і країна розвалилася просто на очах. Але приїхали професори з Університету Герарта, всім пояснили за допомогою різних кривих, прямих і ламаних, що в усьому винне таке абстрактне поняття, як ананке, і таке конкретне, як вкрай дебільне керівництво. Олігофренів, що, виявляється, вміло приховували дефекти інтелекту, було усунено, а МІФ все таки всунув свою позику, на умовах, які повністю підпорядкували Кінг-Конг Амайрані.

Впала тиша, генерал дивився на мене, як на якогось юродивого, що розпочав практику з черевопровісництва. Бішоп і Ап-Перкот споглядали замислені обличчя один одного, а Медді — власні нігті.

— Треба поспілкуватися з Міністром, — вирішив генерал.

— Васька, припини мучити Скіннера! — закликав молодика у халаті гуманний Теодор, — а йди зараз до Міністрества і передай, що Зозуля хоче поспілкуватися.

Хлопець піднявся і вийшов. Я провела його очима. Керубіно. Бішоп ненавмисне наступив мені на ногу.

— Яка недоречна мстивість, — зауважила я.

— Чого б це ще? Я про молоді кадри піклуюсь.

Молоді кадри повернулися за кілька хвилин з пікантною новиною. У приймальній Міністра повідомили, що він поїхав на зустріч з керівником ЗБОНЧу. Генерал показав всім присутнім, як робити великі очі.

— Якісь зміни у штатному розкладі?

Ап-Перкот:

— Боже збав. А куди поїхав?

Хлопець:

— До абатсвтва.

— Куди? Чого він туди поїхав?

— Ви його запросили.

— А я що — ідіот його туди запрошувати?

Юнак красномовно стенув плечима.

— Нес-сумісно з посадою, — з почуттям сказав полковник і сполохано оглянув присутніх, — гррм, що це значить?

— Люк? — Медді висловила те, що крутилося на язиці в усіх нас.

— Диявол! — дуетом проказало керівництво.

До абатства ми їхали швидко, у чорній кареті божевільні з ескортом чотирьох пар кінних санітарів. Виглядало, як транспортування якогось особливо агресивного маніяка з восьмим даном айкідо.