Слава ЗСУ!

На другий день, зiбравшись, подибала до волостi.

- Тобi чого? - пита старшина.

- За грошима, - кланяючись, одказує Прiська.

- Якi тобi грошi? Прiська розказала.

- Грошi узяв Грицько. Вiн казав, що так i слiдує. Iди до його. Прiсьцi iти до Грипька - пiсля тiї образи гiркої? Нi, вона нiзащо не пiде. З якої речi їй iти до його, коли грошi до волостi присланi?

- А може, Грицько сам буде у волостi; бо до його йти - чи й дiйду я? - криючись iз своїми думками, одказує Прiська.

- Може, й прийде, Дожидай.

Прiська присiла на рундуцi. У волостi шарпанина-бiганина: одно туди йде, друге звiдти виходе, третього ведуть… Прищенко гордо виступає i, граючи очима, допитується: "А що - узяв?" 3а ним Комар, низько похилившись, глухо бубонить: "Засипав карбованцями та ще й допитуєшся, чи взяв? Та ще пiдожди хвалитися… що ще посередник скаже". - "Суньсь, сунься до посередника, - кричить Прищенко. - I посередник тiї заспiває!.." - I пiшли з двору. За ними виходе Луценчиха, червона-запала, i сердито вичитує: "Що це за суд? який це суд? Три днi держали, ще три днi сиди! Дома усе врозор пiшло, а вiн - сиди!.. Де се воно видано - тиждень чоловiка у чорнiй держати?.." - "Бач, яка голiнна до чоловiка; сама прийшла визволяти… скучила!" - донеслося з гурту. Луценчиха призро окинула гурт очима i, плюнувши, зiйшла З рундука; регiт провiв її…

"Всюди своє лихо, - думалося Прiсьцi, - та чужим людям воно за смiшки".

- А он Грицько малу вервечку за собою веде! - хтось обiзвався. Прiська глянула. Дорогою, розхитуючи палицею, йшов попереду Грицько, а за ним - душ на десять чоловiкiв, похнюпившись.

- I то все на прохолоду, - угадував другий.

- Авжеж! - додав третiй…

Дехто зареготався.

Грицько наближався до рундука. Прiська мiж переднiми, що за ним iшли, признала Очкура, Гарбуза, Сотника, Воливоду. Грицько, пiдiйшовши до рундука, поздоровався:

- Тут старшина?

- Тута.

Вiн пiшов у волость i не забарився вернутися з старшиною.

- Ви чому не платите подушного? - гукнув той.

- Помилуйте, Олексiйовичу! Хiба не знаєте, яка ця осiнь була? Заробiтку анiякого!

- А на пропiй є? - крикнув старшина.

- З шинку i не вилазять, - пiддав тихо Грицько.

- У чорну їх! - рiшив старшина.

Десятники повели всiх у чорну. У Прiськи серце забилося, заболiло. "Ну, за що, про що? - стукало їй у голову. - Чим вони винуватi, що заробiтку не було? Господи! доки ж уже його дерти?.. з чого його дерти?.. i що поможеться з того, що посидять у чорнiй?" їй нiколи не вiрилось, коли, було, Пилип розказував, що трохи не посадили у чорну, та вiдпрохався. Тепер вона своїми очима все те бачила, сама чула. Отож i Луценко сидить за те. Вона чула, як на нього нахвалявся Грицько. Отож, видно, Луценчиха жалiлася, та нiчого не виходила, тiльки люди насмiялися… Вони i з цих смiються; до неї доноситься їх несамовитий регiт… Нi жалю, нi серця немає!.. Прямi собаки, прости господи!

За думками вона i не чула, як старшина допитувався Грицька:

- А ти нащо з теї два карбованцi задержав?

- З кого? - мов не бачив, спитав у свою чергу Грицько.

- Молодице! як тебе? Он про тебе рiч, - хтось iз чоловiкiв наткнув її. Прiська устала i пiдiйшла до старшини.

- Це з неї? - спитався Грицько.

- З неї.

Грицько усмiхнувся.

- Ви ж знаєте, що менi п'ятирубльову бумажку дадено: здачi не було. Два рублi у мене зосталися; я їй вiддам.

- Так он у його, молодице, твої грошi, - сказав старшина i пiшов у волость.

Грицько посунувся за ним; Прiська сiпнула його за рукав.