Слава ЗСУ!

- Нi за що нам хвататися, - з усмiшкою одказала головиха, а її товаришки зареготали.

- Не хочете? - спитала попадя.

- Не хванталися ми змалку, а на старiсть пiзно учитися, - знову промовила головиха.

Попадя закопилила губу i, пройшовшися по гостиннiй, повернула в хату, де чоловiки у карти грали.

- Бачили, як носом закрутила, - штовхнула секретариха головиху.

- З'їла облизня! - промовила Книшева жiнка.

- Менi у хванта грати… - обiзвалася головиха i, схилившись набiк до секретарихи, закихкала; та, дивлячись на головиху, собi зареготалася. Товстi та круглi, вони, наче кавуни тi, хиталися то на той, то на другий бiк, одна одну штовхаючи: широкi їх обличчя вiд реготу ще бiльше ширшали, займалися краскою, поливалися слiзьми; збоку суха й довгобраза Книшиха, наче довгоноса ворона, дивилася на них i собi якось кисло усмiхалася.

Тим часом попадя пiдiйшла до чоловiка.

- Що, везе тобi? - спитала вона, припавши на його плече.

- Ве-е-зе-е! - розтяг той. - Он шлема з'їв. - I зареготався.

- Бiда з батюшкою, - обiзвався секретар суду, - усiх обiграє.

- Присядьте лишень до мене, чи не принесете щастя, - защебетав Книш, пориваючись подати їй стула. Попадя, подякувавши, сiла.

- Свате, свате, - посварився на Книша секретар з суду, - он сваха дивиться.

- Завидно стало? - одказав Книш, здаючи карти i схиляючись до попадi.

- Жiнко! Се ти проти мене? - увернув i пiп.

- Я всiм щастя принесу, усiм, - усмiхаючись, торохтiла попадя. Поки карти здавали, пройшло кiлька хвилин мовчання. З гостинної тiльки доносилося глухе кахикання.

- Бач, нашi собi там не дрiмають, - обiзвався секретар з суду. Попадя повернулась подивитися, хто регоче. В гостиннiй хихикання стихло. а на порозi вона вздрiла Григорiя Петровича.

- Будемо й ми в карти грати, - защебетала до нього.

- Хто ж буде?

- Ви, я.

- У вiщо?

- У носа.

- Як то - у носа?

- Карти, карти! Давайте карти! - закричала попадя, ускакуючи в гостинну, i усiлася бiля невеличкого круглого столика.

Григорiй Петрович розшукав карти. Швидко мiшаючи їх, вона щебетала: "У кого зостануться карти, тому носа бити".

I почала здавати.

Поки здавали, у карти грали, в гостиннiй було тихо; головиха з секретарихою тiльки ззиралися, та Книшева жiнка скоса поглядала на них.

- Вийшла, вийшла! - зразу закричала попадя i заплескала в долонi.

- А тепер що? - спитався Григорiй Петрович.

- Виставляйте носа! На скiлькох ви зосталися? Аж на п'ятьох! Носа, носа! - гукала вона.

Вiн виставив. Вона ухопила п'ять карт i нацiлилася вдарити. Григорiй Петрович увернувся.

- Цур! не увертатися!

- Боляче ж! - замолився вiн.

- А як я зостануся? Держiть, держiть. Дозволяється тiльки картами сторони закрити, а кiнчик виставити.

Григорiй Петрович, на великий смiх головихи й секретарихи, закрився картами.

- Раз! - скрикнула попадя i вдарила картами по носу. Цiлко улучила вона по самому кiнчику, аж у нього сльози потекли.

- Ще, ще!.. Аж чотири рази, - кричала вона, заливаючись реготом, Григорiй Петрович, пом'явшись, покорився.

- Два, - промовила вона тихо i злегка зачепила картами. Втрете ще легше; а напослiдок - вiн не розiбрав, чи то вона картами вдарила, чи тендiтними пальчиками злегка доторкнулася, неначе ущипнула.

Вiн тiльки запримiтив, що якась нетерпляча ураза пробiгла по її веселому личку.

- Не буде ж i вам пощади! - скрикнув вiн, здаючи карти. За другим разом зосталася вона, та ще аж на десяти картах.