Слава ЗСУ!

- А менi! - обiзвався отець Миколай.

- Ще й тобi? Не добрав хiба на хрестинах! - гримнула попадя.

- Усiх! усiх! - прогув Довбня.

Попадя подала чарку поповi; той не тiльки повну випив, а ще й в денце поцiлував.

- Згода! згода! - загукав Довбня.

- Що ж ви наслухали? - допитувалася у нього попадя.

- А ви хочете знати?

- Авжеж - хочу.

- I не розсердитеся, як правду скажу?

- Тiльки не брешiть!

- Нащо брехати? Слухайте ж… Усi насторочллись.

- Нi, давайте ще по чарцi! - сказав Довбня.

У попадi розгорiлися очi, мов угiлля, обличчя пашiло; пiд очима тiльки невеличкi круги синiли. Мерщiй вона ухопила чарку i пляшку i почастувала Довбню i чоловiка. Проценко не схотiв пити; вiн дивився на Довбню, як той ходив по хатi, плутаючи ногами; клок волосся у нього упав з голови на лоб i насунувся аж на очi; вiн того не примiчав. Видно, що горiлка вже брала своє.

- Тепер, цур, не сердiться! - повернувся до попадi Довбня.

- Миколо! признавайся по правдi, - i вiн щось почав шептати на ухо поповi.

Пiп зареготався; а Проценковi аж дух у грудях захопило… "Оце ж i пiде!" - подумав вiн, переводячи очi на попадю; а та, весело граючи очима, пильно дивилася на Довбню.

- Признавайсь: давно? - уголос допитується Довбня.

- Та ну, вигадав таке! Не треба… Давай краще вип'ємо! - одмахуючись руками, мовив пiп.

- Не признается? А порадував би тебе!

- Ну, а як давно, то що буде? - граючи очима, пита попадя.

- Син колись буде!.. - рубнув Довбня.

- Браво-о! Браво-о! - гукнув пiп i кинувся обнiмати Довбню.

Попадя соромливо усмiхнулася, опустила очi i скоса глянула на Проценка: той стояв i понуро дивився, як пiп вицiловувався з Довбнею.

- Нам весело, а тобi сумно? - тихо спитала Наталiя Миколаївна, пiдскочивши до нього. - Бач, який вiн гарний! -додала уголос, кинувши очима на Довбню. - Веселий, балакучий. Уже не тебе - мов гаву ковтнув!

Проценко ще став хмурнiший.

- Годi, перестань!.. Ти сердишся?.. - спитала i, прихилившись до його уха, промовила: - Що, як то Довбня угадав?!

Проценко побачив, як у неї руки тремтiли, очi горiлiї, як вона вся огнем пашiла; йому здалося, що вона намiряється кинутися йому на шию. Вiн мерщiй одскочив i, пiдбiгаючи до попа, мовив:

- А знаете, що Наталiя Миколаївна каже?

- Григорiй Петрович! - скрикнула попадя, стукнувши ногою. - Розсерджуся!.. їй-богу, розсерджуся!

- Наталiя Миколаївна каже… - почав Проценко. Попадя, як кiшка, стрибнула до нього i обома руками загородила йому рота. Тоненькi пальчики так i впилися в його уста.

- Наталiя Миколаївна каже… випити ще по однiй, - гукнув Проценко крiзь її пальцi.

- Добре! добре! - гуде Довбня.

- Можна випити! слiд випити! - гогоче пiп.

- I я! I я! - гукає Проценко i, наливши собi пiвчарки, випив. Довбня та пiп не заставили себе ждати i випили по повнiй. Усiм стало так весело та радiсно! У хатi стояв крик, гам та регiт. Пiп прохав у Довбнi завести тона на лаврську алiлую; а той, слоняючись по хатi, заводив ж у к а; Проценко, мов зюзя, сидiв у куточку i свiтив очима; попадя бiгала по хатi, кидалася то до одного, то до другого, не раз штовхала Проценка пiд боки, щипала за руки.

- Будемо грати в носа! - скрикнула вона i кинулася за картами. Уже i карти здала.

- Ходiть!

- О-о, спати хочу! - загукав, хитаючись, пiп i подибав у другу хату. Гостi, побачивши те, мерщiй узялися за шапки.

- Куди ж ви? Хай вiн спить, а ви посидьте, - запрохувала попадя.

- Пора! пора!