Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Повiя

Вiд предсiдателя знову махнув Колiсник до членiв. Там уже просто сказав, що Предсiдатель велiв йому зготовити обiд для Лошакова i запрохував на той обiд.

Вiд них поїхав до лавок справитися з цiнами, зробити деякi закупки, надавати закази. Зчайомий крамар похвалився, що недавнечко перед ним уже в його цiлу волову хуру забрали усякого краму.

- Навiщо?

- Дворянство дає обiд Лошакову. На обiд усе.

- А коли той обiд?

- У суботу.

А Колiсниковi того тiльки й треба. Вiн тiльки вийшов вiд Лошакова, то зараз почав думати, коли б краще той обiд готувати. "Тепер четвер ще, - думав Колiсник, - п'ятниця… у суботу обiд дворянський. Ну, а в недiлю i наш… Поспiль один за другим. Гаразд. Iде".

I Колiсник теж немалу хуру наробив заказiв. Звiдтiм вiн поїхав по вина, брав щонайдорожчi, шонайстарiшi i горiлки усякої як двойної i аглицької, адмiральської, желiзнодорожної, у пляшках i ведмедях, у кухликах i графинах, рому, коньяку… "Затоплю бiсових синiв, - думав вiн, вичитуючи чималий список усякого трунку. - Це на те й вийде: карай свого ворога хлiбом-сiллю". I вiн почув, якась завина ухопила його за серце вiд тих згадок, якась пекуча згага запекла. Йому шкода стало грошей, що вiн тратить оце. "Подумай тiльки - триста карбованцiв, а дай, боже, щоб була половина. А що ж, як обдурить бiсiв пан, не приїде? Краще не думати, нехай йому! Уже ж зав'язалося - чимсь треба розв'язувати".

I вiн мерщiй повернув коня вiд лавки. Ще не мало йому приходилося у той день бiгати. До хлiбника, до рiзникiв, повара найняти та й не абиякого, а такого, що знає усi панськi витребеньки. Трохи не до вечора ганяв Колiсник по городу, а смуток все дедалi обгортав та обгортав його.

- Де ее так довго забарився, папаша? - стрiла його Христя на порозi, так пишно розряджена у новий одяг: бiлi рукава сорочки, хороше вицяцькуванi квiтками, червоно-гаряча спiдниця як не займеться, одна корсетка з дорогого оксамиту не горiла, та й на тiй, спускаючись з шиї, густо послалися золотi дукачi i рiзних кольорiв намисто. Заквiтчана квiтками пополам з хрещатим барвiнком, бiлолиця, рум'яна, вона так привiтно виглядала своїми чорними очима, що й кам'яне серце трiпнулося б, уздрiвши таку красуню. А хiба ж воно у Колiсника скам'янiло?

Уздрiвши її, вiн аж струснувся. Де й дiвся його недавнiй смуток, ув очах зажеврiли iскорки одради, похмуре лице освiтила легенька усмiшка.

- Та, та, та… он як моя доня нарядилася, - засмiявся вiн швидко та весело. - А я, як дурний, бiгаю по всiх усюдах та морю мою донечку голодом. - I, пiдiйшовши, вiн смачно цмокнувся з Христею.

- Де був? Кажи, де був? До других бiгав? Кращих шукав? - в'ючись хмелиною кругом його i усмiхаючись рожевою квiточкою, допитувалася вона його.

- Грошi розтринькував, дурний! Не знав їх де дiвати, то по городу трохи не стрiчному i поперечному роздавав.

- Нащо? Краще б ти донi хатку купив. Невеличку хатку з садочком. I твоя доня, як мала пташка канареечка, сидiла б там та пiсень щебетала, ждучи свого батенька сивенького.

- А справдi? - подумав вiн. - Куплю, куплю, тiльки не зараз. Дай трошки хоч дух перевести. Зажали твого батенька. Ось готуйся на бенкет. Незабаром бенкет буде.

- Який бенкет?

Колiсник розказав усе Христi. Потiм, граючи очима, почав:

- Ти у мене гарна доня, слухняна, послухаєш мене. Лошаков той великий пан - багато зможе i давно чортом на мене дивиться. От, як буде вiн, перетягни його на мою руч. Перетягнеш - штучну тобi хатину куплю, i не З одним, а аж з двома садками.

- Руку! - скрикнула вона, випрямляючись на увесь рiст. Очi її грали, лице усмiхалося, з хвилини на хвилину вона робилась все краща та краща, мов пишалася: дивися, мов, любуйся… є такий у свiтi чоловiк, котрий устояв би проти моєї красної вроди?.. Хiба твiй Лошаков вистоє?

Попередня
-= 182 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!