Слава ЗСУ!

То було перед обiдом, за закускою. А що то було за обiдом? Кругом довгого столу усiлися усi, на почетному мiсцi - Лошаков, по праву руч його усi предводителi, по лiву - земцi. Колiсник примостився якраз на кiнцi проти Лошакова. Як хазяїновi i порядниковi, йому часом приходилося схоплюватися, вибiгати, через це вiн i зайняв те мiсце. Лакеї у бiлих поручниках цiлою ордою розносили пахучу смачну страву. Перед кожним по двi пляшки старого дорогого вина, їжi - хоч розпережися, пий - скiльки схочеш. Уже ж i пили усi, i їли! Гомiн не вгавав нi на хвилину, пожадання сипались снопами. Нащо Рубець несмiлий, тихий, i той за обiдом, цокнувшись з Колiсником, випив за здоров'я земляка-упорядчика. Усi пiдхопили. Колiсник, радий, почервонiвши, мов несмiла засватана дiвка, цокався з кожним, дякував, низько кланяючись, та прохав його вибачити.

- Перше ж зроду довелося менi вiтати таких дорогих гостей. Перше зроду, - i аж сльози зронив вiд радостi.

- По обiдi на ура Колiсника! - шепталися за столом, як вiн вибiг у другу хату за чимсь.

- Iде. Iде. На ура!

Ось вiн знову появився. За ним на страшенному срiбному блюдi несли, наче гору височенну, виробку з мороженого. Вилитi з паленого сахару два герби, дворянський i земський, красувалися зверху, сповитi докупи цiлим оберемком квiток, у ногах тих гербiв розкиданi снопи жита, пшеницi, горами лежать яблука, грушi, цвiти польовi, огородня i садова овощ. Пiд ними Золотий напис: "Не зменшай, боже!" Угорi царський вiнець блистить, як сонце, з-пiд його випливала стьожка з написом: "Боже, царя храни!" Зввр^ вiнця сiянiє, на гострих шпилечках котрого золота наковка: "Земство - дворянству!" То було диво з чуд кухарського майстерства. Уся губернська земська управа видумувала його, яку 6 найкращу i найвиразнiшу ознаку дати тому обiдовi. I рiшили закiнчити його тiєю горою з мороженого. Найкращий городський повар мусувався два днi, поти вилiпив те диво. Та й учистив же на славу! Тепер на те диво усi аж витрiщились, дивились. Коли поставили його на столi i пiднесли шампанське, Лошаков перший устав i почав рiч. Квiтчастою мовою вiн вiд усього дворянства дякував земцiв за ту честь, якою вiтали їх.

- Дай, боже, щоб жадання з'єднати земство з дворянством на славу свого краю, на дивовижу руської землi не зосталося одним жаданням, а щоб воно справдилось в найскорший час, повiдало мировi мудрi дiла мудрих мужей. Ура-а!

- Урра-а-а-а! - загуло кругом, мов хто випалив з пушки. Лошаков хлиснув з чарки i ждав, поти кругом утихне. Дiждавшись, вiн Знову почав.

- Ваше превосходительство! - гукнув з другого краю Колiсник. - Хiба в нас шампанського не стане? Хiба ваша заздравиця не варт того, щоб її смачнiш примочити? Великi слова - святi слова, а ви тiльки хлиснули за їх. За такi речi по вiдровi, а не пс чарцi. Ура!

- Правда! правда! - загукали кругом. - Ура-а-а!

Чарки несамовито перекинулись у роти. Усi випили. Випив i Лошаков. Пiднесли другi чарки. На сей раз пiдвiвся предсiдатель управи i, дякуючи дорогих гостей, випив за здоров'я Лошакова. А там ще хтось пiднявся. Зисву випили. Ще i ще. Зяграло шампанське у головах, як грало воно i в горлах. Полилися вiтання одно перед другим. Спершу держалися черги, а далi i чергу погубили. В однiм кiнцi пили за одно, а в другiм кричали пити за друге. Хтось чарку впустив i розбив, там тарiлку звалили з столу, i вона з грюком полетiла додолу. Гомiн, регiт стоїть у хатi, наче у жидiвськiй школi.

- Вибачайте, панове! -гукнув Колiсник, низько вклоняючись i даючи ознаку, що обiд скiнчився. - Може, що не так було, як слiд. Може, кому не вгодив чим. Вибачте, спасибi вам!