Слава ЗСУ!

Христя вийшла у кухню. Мар'я сидiла коло столу, спиною до горницi, i, уставившись очима у вiкно, нехотя жувала скоринку хлiба. Видно було, що вона об чомусь думала, про щось журилася… Христя боялася зачепити її розмовою. Було тихо i сумно, хоч сонце так весело освiчувало кухню: його золотi стяги вигравали на шибках високих вiкон, його яснi кружала крутилися по долiвцi. Коли се…

- Чого се Мар'я Iванiвна так зажурилася? - роздалося тихе питання ззаду Христi, аж вона злякалася. Зирк! - на кухонних дверях стоїть панич. Його голова й борода закустранi, його очi заспанi, бiла вишивана сорочка розхристана i з-пiд неї виглядає тендiтнiша вiд рожевого лепесточка груднина.

- Нiчого й журитись, коли рук не чуєш! - суворо вiдказала Мар'я.

- Чого ж се?

- Он яку хуру теребила на собi! - вказала Мар'я на корзину.

- Бiдна головко! Та нiхто й не помiг? I не знайшлося нiкого такого? - пита, граючи очима, панич.

Мар'я скоса глянула на нього i скрутнула головою.

- Ну, вже й ви! - одказала вона, зiтхнувши. - Без того, щоб не пришити квiтки, не можна.

- О, ви вже й сердитесь, Мар'е Iванiвно. А я хотiв прохати, щоб дали менi умитися.

- Он кого просiть! - кивнула вона головою на Христю.

- А се що за вечiрня пташка? - пита вiн, уставивши очi на Христю. Христю неначе хто жаром обдав… "Се вiн плеще про вечiрню через те, що я учора з ним заговорила", - подумала Христя i ще дужче почервонiла.

- Дiвчина! Не бачили? - одказала Мар'я.

- Уперше зроду… Звiдкiля така горличка полохлива? Христя чує, що в неї не тiльки лице - голова горить-палає.

- А гарна? - пита Мар'я, усмiхаючись та пiддаючи ще бiльшого жару.

Панич узявся у боки i очима так i вп'явся у Христю.

- Оце вже й закохались? - смiється Мар'я.

- То вже i закохався. Що ти думаєш?

Христя така рада, що її кликнули в горницi: як стрiла та полетiла!.. Убiгла у горницю, слухає наказу панiї; а чує - його мову, дивиться у землю - баче його яснi очi.

- Чи Григорiй Петрович устав? - пита панi.

- Я не знаю… Там панич якийсь у кухнi, - одказала Христя, догадуючись, що то за квартиранта рiч.

- То ж i є вiн. Клич же його чаю пити.

Христя знову ввiйшла у кухню, а вiн стоїть, веде жартiвливу розмову З Мар'ею, i Мар'я весела: смiється, щебече.

- Пани просять чаю пити, - сказала, засоромившись, Христя.

- Добре, горличко, добре. Дай же менi умитися, Мар'е!

- З якої речi? - гукнула Мар'я. - Коли вона вам подобалася, то хай i дає.

- Тю-тю! Ти ж моя стара слуга.

- Мало чого, що стара? Старi тепер забуваються, а на молоденьких Задивляються!

Панич похитав головою.

- Ну, що з тебе, старе луб'я? Дiвчино! - гукнув вiн. - Як твоє святе ймення?

Мар'я зареготалася, а Христя мовчала.

- Як тебе зовуть? - знову допитується вiн.

- Не кажи-и! - скрикнула Мар'я, коли Христя уже сказала.

- Христина, - провiв вiн. - А батька? Христя мовчала.

- Батька, питаю?

Христя усмiхнулася й одказала: батько.

- Христина батькiвна? Га?

Ще дужче Мар'я зареготалася, а за нею i Христя.

- То отже слухай, Христино батькiвно, - жартує панич. - Будь однинi моєю слугою i дай менi, будь ласка, умитися… Шабаш тепер, Марiє Iванiвно! Пасiть заднi.

- Не дуже, не дуже! - мотнувши головою, одказала та. - Щоб не прийшлося знову до старих вертатися.

- Нi, сього не буде.

- Не буде приблуди, а добре буде, - затарабанила Мар'я.

- Як, як? Що ти сказала?

- Те, що ви чули…

Поки вони змагались, Христя принесла воду.