Слава ЗСУ!

"Соціальна нерівність у школі" від Εгор Κопылов опубліковано 03.04.2017

Коли я прочитав твір "Мій друг янгол" я реально проникся цією історією і можу сказали, що це одна з найкращих книжок, яка потрапила мені до рук. Я не знаю, коли була написана ця книга, але нерівність існує і досі. Так наприклад, наразі у передвипускний сезон з усіх дітей нашої школи збирають по 400 доларів на випускний, і звісно не кожен може дозволити собі витратити таку суму, особливо розуміючи, що витрачаєш ти її за один вечір.

Проте основна кількість тих, хто навчається, мовчать. Я впевнений, що багато кому доведеться відмовитися від такої "елітної" вечірки. Я також не піду. По перше, не розумію, на що можуть іти такі кошти - 30 учнів по 400 доларів - це 7 тис доларів. А теперь множимо ще на 5 класів. Звісно, може на наш випускний збираються запросити Мадонну чи повести нас усіх у французький ресторан. Наврядчи. Я точно знаю, що з нас просто на останок намагаються здерти все, що ще лишилося у кишенях. Адже лише справжній тупак буде сперечатися з тими, хто видає тобі атестат. По друге, мені реально соромно просити ці гроші у своїх батьків, особливо розуміючи, як важко вони їх заробляють. Ще хотілося б додати, що це не єдиний внесок, який я, як випускник, маю внести. Ще ж подарунки школі, класу, ремонти, подарунки вчителям... Ну ви розумієте.. Без цього отримати атестат зараз просто нереально.

В романі хлопчик набагато молодший від мене, він ще не розуміє, що його знищує соціальна нерівність та система. Він підсвідомо звинувачує батьків у всьому - вони винні, що не багаті, не такі знамениті, не можуть дати йому дорогих ручок, фарб, не можуть організувати круті вечірки, як інші батьки. Це велика прорблема. У нас немає затверджених шкільних форм, література видається в школі лише частково - і ми повинні самостійно її купувати. З цього починається ця нерівність - хтось в новому одязі, а хтось три роки в одному і тому ж. Хтось з новими книжечками, а намагається їх ксерити, чи фоткати.

Роман яскраво показує, що насправді ми надані самі собі - школа не впливає на нас, не бажає впливати. Вони говорять про суспільство, чесність, добропорядність, людяність - і при цьому влаштовують подібні лохотрони, де з кожен учень має здати 1000 доларів на подарунки та випускний. То де ж їхня людяність? Чесність? Допропорядність?

І з кого брати мені приклад в моєму житті, якщо вчителі мої вимагають гроші за все, що можуть лише придумати, а мої батьки ці кошти мусять десь взяти - бо при заробітній платі 8 тисяч гривень внесок школі по суті не підйомний. На відміну від головного героя твору - я не мовчав - багаторазово піднімав цю тему в класі, перед вчителями вставав і говорив - діти наче підтримували мене, та жоден не встав поруч зі мною, і не підтримав мене перед усіма.

Я говорив, що реально немає грошей, і де я мушу їх брати - хіба що самому іти і заробляти їх. Я не скажу, що я вчився дуже гарно, чи що сильно знизилися мої оцінки, проте відношення вчителів змінилося надзвичайно. Мене просто туркають: "сходи намочи ганчірку", "сходи за крейдою", "ти ж наче дуже хотів вчитися - так організуй навчальний процес".

А взагалі, мені іноді здається, що всім просто байдуже до всього, що з нами діється в школі.

Ми по суті - всі такі як той хлопчик - кинуті напризволяще на тому балконі з сигаретою в руках. І нікому до нас немає діла.