Слава ЗСУ!

"Живу містом..." від Дунець Оксана опубліковано 19.06.2017

Намагаючись пройти вузькими вуличками крізь краплі теплого літнього дощу так, щоб не промокнути наскрізь, йду Тернополем...

Йду поміж дощ...

Своїм Тернополем...

Місто дихає спраглою до життя молодістю, наївним дитинством, виваженою зрілістю та втомленою старістю...

Центральні вулички, встелені ще австрійською бруківкою, що чергується з вже кольоровими візерунками сучасної...

Згадую, що ще недавно німецька делегація пропонувала за свій кошт зняти всю стару бруківку з дамби, що зєднує стару частину міста з його околицею та замінити на нове асфальтоване покриття...

та залишили все як і було...

Додаються новобудови, оновлюються парки, місто обростає сучасністю, та все ж незмінний мій Тернопіль...

Невивчений, загадковий, з величезною кількістю підземних тунелей, досі недосліджений. З особливою "ізюминкою" - озером в центальній частині міста, яке облюбували чайки ...

з підземними ходами під озером що ведуть від старої Надставної церкви...

тунелями від Катедрального собору ...

від замку. Куди ведуть? Яку місію повинні були виконати та чи виконали?.. Посередині озера - острівок Закоханих, саме з ним в мене особисто повязані найпотаємніші спомини, саме тут на пропозицію руки і серця я відповіла "Так...

" Моя батьківщина - старенький будинок недалено від центру, збудований в 1929 році, принаймні з цього часу ведеться запис в будинковій книзі...

В недалекому минулому - маєток заможніх польських вельмож. Будинок з засипаним підземним ходом що невідомо куди веде...

будинок з старим пожовклим фотопортретом красивої жінки з немовлятком на руках...

Будинок, де за часів війни велись запеклі бої...

До сьогодні на старому горищі є деревяний ящик від німецької зброї...

Ще на тому ж горищі знаходжу старі записники та книги знаного на той час лікаря Богдана Свистуна, що в 30-х роках був свого роду "світилом" тодішньої медицини. Часом натрапляю на невідомі мені медичні інструменти, про призначення яких можу тільки здогадуватись...

та все ж таки свого часу в умілих руках лікаря врятували, напевно, не одне життя...

Після його смерті в будинку жила його дружина Марія (дочка відомого польського священника Йосипа Юристовського). Ймовірніше всього, невідома жінка з старого фотопортрету - мати Марії, що споглядає теплим мяким жіночим поглядом крізь роки та століття на довкілля, на моє дитинство, на мою юність, на те, як дорослішають мої діти, як старіють мої батьки...

Спостерігає глибоким поглядом з портрету, який рука не піднімається винести на смітник, в присутності якого говорити хочеться пошепки, від якого надихаюсь теплом та спокоєм...

І допоки шануватимемо найпотаємніше, берегтимо особисте, зважатимемо на незвідане, непорушуючи загадок старого Тернополя, є у нас майбутнє!.. А поки що ...

біжу крізь дощ ...

інколи підставляю обличчя його теплим поцілункам...

насолоджуюсь пахощами прибитої дощем скошеної трави ...

вдихаю легкий аромат кави з місцевих кавярень...

живу літом...

вкотре розумію, що знову і знову закохуюсь в мій Тернопіль...

Моє місто! P.S. Все описане моїм життям...

Ваш коментар буде першим!