Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Статті > Харків'янка у вишиванці або як харківська дівчина на українську переходила.

"Харків'янка у вишиванці або як харківська дівчина на українську переходила." - оповідання від Анастасія Шкоп опубліковано 12.09.2022

Це було в середині квітня. Ще на початку війни з’явилося бажання відмовитися від російської мови, щоб вона була мені не потрібна (не більше, ніж іноземна, а цього заборонити путін не може), і так хотілося вважати відтоді, що я нічого не винна «руському міру», не винна свого життя, свого житла, своїх дітей, свого міста…

Мені також було боляче чути російську мову, та й говорити ці слова самій, такий от травмуючий досвід кожного разу. Я, переселенка з Харкова, у Полтаві потроху говорила українською при нагоді. 

Але основний зсув стався, коли я подумала: «Стоп! А що ж це таке, що я підсвідомо мислю українську мову як сільську балачку?! Та й, типу, трохи смішнувату? Я ж була у Чехії, Хорватії, через друзів стали мені близькими Словакія, Словенія, Польща. Варто лиш послухати: Dobra hodati po Hrvatskoj…Kvitnúce a pohostinné Slovensko…Добри хора в България… Всі ці мови не сільські, не кумедні, а милі, такі самобутні, суто слов'янські. Як і наша, бачить Бог, як і наша!

І після того думки посипались гуртом, як доміно.

Поговорити зі своїм оточенням, попросити їх поважати мій вибір, розмовляти українською з усіма, тож не доведеться «переключатися», і тоді навіть станеться ключове—думати українською.

Перейти на мову у всьому спілкуванні, у чатах, у всіх записах аж до списків справ, у робочих документах, мови Windows та телефону, мови всіх додатків (у разі відсутності української виставляти англійську), мови ресурсів новин, які читаєш та слухаєш, мови книжок, пісень, тощо. 

Словник скачати на телефон, використовувати також перекладач Гугл, записувати власний словничок з часто вживаних слів в нотатках телефону, качати книжки з безкоштовних українських бібліотек.

Нехай сурж, аби не російська. Скажуть, щось з себе ламаєш?  Якщо не щирий, то ламаєш, а як ти прийняв рішення бути зі своїм народом і ступив на складний шлях—то той, хто звинуватить тебе хоч у чомусь, не буде правий.

При бажанні, часу та грошах можна і мовні курси онлайн чи офлайн відвідувати, англійську ж теж на курсах вивчають, так нічого. 

Відкриття в своїй культурі будуть одночасно і базою: книжки і все, що читатимеш та чутимеш, розширять словниковий запас, знання культурного простору, здібність розмірковувати українською, тощо.

І перейшла. Багато хто перейшов, кого я знаю. Ми, українці, здебільшого, справді знаємо мову і можемо витягти її в розмовний актив. Я усвідомлюю, що у багатьох людей проблемним питанням (окрім проблеми переходу фізично—згадати слова, розширювати словник, дізнатись професійну термінологію та ін.) є така річ як сприймання себе в українському культурному просторі. Ця травма і вживлялася роками кривди українських митців та зневаги до українського, витисканням мови в села з міст, тощо. Це тепер вилазить з підсвідомості і зупиняє. Тобто в обох випадках винуватець травми—російськомовна імперська влада. Прийшов час, і, гадаю, треба знайти в собі сили на вибір.

Я розмовляю українською вже кілька місяців. Мій чоловік і діти розмовляють російською, і ми чудово ладнаємо. Взагалі, от, наприклад, певний позаштатний Радник Голови Офісу Президента, хай вважає себе повноправним користувачем російської культури разом із мовою. До того ж він дає багато нелегких профільних інтерв’ю, тож, напевно, його випадок складніший за мій (при цьому є в нього розгорнуті інтерв’ю і українською). Він, як я розумію, виступає з парадигми, що руськими/русинами, є якраз населення земель Київської Русі, тож народи тут, з різними мовами, при цьому є носіями європейських принципів.  Головне — не розчинятись у російській культурі, поважати багатокультурність та різноманіття, не втрачати людських моральних основ, віри в добро, прагнення світлих цінностей. Прекрасна ідея, а також і частина бачення, яке допомагає у примиренні з Донбасом, з російськомовними поряд з нами, з російськими опозиціонерами, що засвідчують підтримку Україні, тощо. 

Але ж від цього не станеш носити кокошник? Не станеш співати «Во поле береза стояла» замість «Ой у лузі червона калина». Не ведмедями будеш радувати око замість соняшника… В мене, наприклад, виходить, що і для російської культури я чужа, та вона мені кісткою в горлі, і своєї я якби не маю. Але перехід на українську надає мені можливість поринути в свій культурний простір, мати тут свій дім, мати свою основу.

Також це дозволяє мені вийти з «кола захисту» путіним. А моєму народові—позбавити російську пропаганду інформаційного впливу на мою країну.  

Мені не подобається коли нас знову і знову втягують під цей вплив, віддаючи перевагу російськомовному контенту на ютуб-каналах в Україні, в інтерв’ю, в кіно, серед друкованих видань, у всьому. Щоб розширити аудиторію, гадаю, можна використовувати російські субтитри, певні інші рішення. Хай хоч по краплі, але вирватись з цього кола!

Варто додати, що використання своєї, самобутньої, мови, замість російської, формує світогляд. Веде до усвідомлення самоідентичності людини. Але це тема для окремих розміркувань, тож, залишу це кожному читачеві) 

Та й врешті, українська мова не яка-небудь, а солов'їна! Вірю, що з мовою можна надбати коріння, дім, багато цікавих відкриттів в культурі своєї землі, більше поваги до неї, більше поваги до себе. Вірю, що буде більше розуміння, в широкому сенсі, українців усіх регіонів.


Тримаймося! Разом переможемо!


Підтримати автора:

Ваш коментар буде першим!