знайди книгу для душі...
Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Конкурси > Моє місто > Моє місто
Дощ минувся. Виходжу на вулицю. З листя ще опадають краплі. Оминаю червоні калюжі. Прямую до зупинки.
На зупинці водії обговорюють якість доріг з кавою і сигаретою. Поряд дівчина слідкує за часом. Вмощуюсь попереду. Омите місто виблискує і ніби по троху прокидається. Відчіняються дверцята. Дівчина вказує водієві на час. Ми рушаємо. Лунає музика. Водій рахує гроші і слідкує за дорогою, часом визирає у вікно і щось до себе говорить. Узбіччя, такі знайомі минають повз. Минаєм фонтан, що ввечорі розквітає вогнями. Минаєм парк біля якого крутиться молодь. Занурюємось у провулок. Зруйновані будівлі, кіоск, цегла будинків. Їдемо далі. Вітерець приємно лоскоче руку виставлену у вікно. По переду величезна дорога. Ходять розповіді що будувалась вона як дорога і як аєродром. Місто у нас стратегічної важливості.
За час мандрівки не раз можна згадати фразу - місто довжиною у життя, і вже напевно, найдовше у Європі. За довжиною поступається лише Лос-Анджелесу. Заїжджаемо у стару частину міста. Величезний вигин вкритий чагарниками відкривається перед нами. Ще до Козацьких часів тут були перші копальні. Залізо тоді виплавляли розпалюючі багаття з перемішаного вугілля, залізної руди і деревини, прямо на відкритому повітрі. Промисловий видобуток став можливий завдяки праці Александра Поля. Провівши величезну роботу він довів що видобуток руди є єкономічно доцільним, а вміст заліза в руді перевищує сімдесят відцотків. Минаєм міст і втрапляємо до центру. По кільцю рухається транспорт. Кільце червоніє тюльпанами. Пригальмовуєм на зупинці. Кілька людей виходить. Минаєм готель і дістаємось міської ради. Поряд квітковий годинник. Всередині знаходиться краєзнавчий музей. Квітковий годинник зновуж таки найбільший у Європі. Тільки зараз звернув увагу що дощу тут не було. Асфальт сухий.
Вийшовши на зупинці, можна побачити величезний завод з виплавлення сталі, найбільший на всьому пострадяньскому просторі. Та місто славиться не тільки цим. Йому у таємничий спосіб вдалось зберегти свою колоритну назву, що хранить у собі історію краю.
Дочекавшись зеленого переходжу на інший бік. Тут стадіон імені металургів. У день міста, що святкують двадцять восьмого травня тут збирається багато людей. Завітають в місто і відомі музичні гурти.
У цих містах, за часів існування Козацтва мешкав козак що втратив не то око, не то шкутильгав на одну ногу. Мав він шинок і двір широкий. Був гостинним і товариським. Товариші часто завітали до нього у гості з приводу і без. Сам Богдан Хмельницький святкував перемогу над поляками у цьому місці. Слава про веселу вдачу мешканців цих країв вилилась у назву одного з районів.
Присяду в парку перепочити. Навколо зелено. Спекотно. Згадуються річки які протікають уздовж міста. Інгулець та Саксагань. Приємно біля них посидіти вранці з вудкою, коли пара стелиться над водою і вода здається теплою-теплою. Крізь шурхіт очерету чути як гомонять рибалки. Обговорюють новини, лунають анекдоти. Незчуєшся як час вертатися до дому.
Виринаю зі спогадів. Рушаю далі крізь парк. Тут постає монумент солдатам другої світової, і вічний вогонь і церква.
І все таки кращого міста не має. Завжди хочеться у нього повернутися. Пройтися весняними вулицями, у лапатій тіні каштанових дерев, спинитись на хвилину і відчути аромат квітучих акацій, привнесених юнним весняним вітром, і підняти очі до неба, щедро всипаного зорями, що проводжали ще чумаків у їхній чумацький шлях.
Читач вже мабуть здогадався що це місто Кривий Ріг.