Слава ЗСУ!

"Маніфест номер два - про Бога сучасності: він вмер, він жив, він ніколи не вмирав" - оповідання від Ducke опубліковано 20.05.2022

Якщо є що сказати, думка, якою хочеться поділитись – напишіть її, будь ласка, в комментарі. Це для мене дуже важливо, як пожива для розуму.

Я прохати зрозуміти правильно - буду вдячний будь-якому донату, в певному сенсі це для мене зараз - питання виживання. Причому, не хочу нагнітати фарб - але буквально)

Всього найкращого і приємного читання

Маніфест номер два -  про Бога сучасності: він вмер, він жив, він ніколи не вмирав

Певний, багато з вас чули відому фразу - Бог - вмер. Якщо ви не знаєте, то вона належить відомому і в певному сенсі, на мою думку, велетному філософу Фрідріху Ніцше. Пам’ятаю, що коли я був дитиною, мене ця фраза обурила - як якийсь філософ, ким би він не був, але ж він - лише людина, сміє так казати про Бога, про християнського Бога, якщо казати точніше. Лише з віком я зрозумів, що мав на увазі Ніцше, ні, не так - лише з віком я виработав для себе трактовку його слів - він мав на увазі, що старі християнські цінності відмирають, що вони – вже, по більшій мірі, труп, що всі ті речі, ідеї, думки, погляди, тези і аксіоми, на яких стояв світ середньовічної Європи - вже просто-напросто не працюють. Але навіть тоді, коли я випрацював цю трактовку, я не зрозумів повністю весь масштаб проблеми, про яку казав Ніцше, точніше - проблеми того, як я трактував ці слова. Стовідсотково, що для вас не будуть новими слова, що зараз честь і гідність не значать нічого, людське добро - не значить нічого, людина - не значить нічого, бо раніше вона була в центрі мироздання, а тепер вона - не більше, аніж гвинтик в величезній промисловій машині, яка вижимає з тебе усі соки, використовує і потім викида на сміття як брухт, як стару, потерту, діряву і зломану річ, до якої абсолютно нікому немає діла. Довгий час я не пов’язував це явище, як я його називаю зараз - сверхматеріалістичності сьогодення, поверховості сьогодення, бездуховності сьогодення і тим, що Бог вмер. Тепер я чітко розумію, що ці дві речі - нерозривно і непреривно пов’язані. Це і дві сторони однієї медалі, це і причинно-наслідковий зв’язок, це і певного роду невідворотній фатум, який завжди так чи інакше бере своє. 

Хочу побалакати про якість життя, трішки пізніше я поясню і, сподіваюсь, ви зрозумієте, чому це так важливо. Що раніше, в християнську епоху, і не тільки в неї, а взагалі - в епоху, коли релігія відігравала основне значення, означало - якісне життя, жити якісно, жити добре? В першу чергу, малось на увазі - духовне життя. В силу певних зовнішніх обставин, на яких я, мабуть, не буду особливо зупинятись в цьому маніфесті, людина в першу чергу концентрувалась на своєму внутрішньому житті. Так як рівень розвитку технологій не дозволяв справляти значний вплив на оточуючий світ, людина в першу намагалися займатись внутрішнім розвитком - розвивати в собі певні моральні чесноти - стійкість духу, милосердя, певного роду кмітливість, аби швидко орієнтуватись в небезпечних або негативних умовах оточуючого середовища, яких тоді, в певному сенсі, було набагато більше - війна, голод, епідемії, просто хвороби, які зараз можна вилікувати за простий тижневий курс антибіотиків, а тоді вони могли забирати кожного третього чи четвертого. Життя в фізичному плані було набагато, як на мене, набагато суровіше і навіть жорстокіше, аніж зараз, і тому, аби справитись з усіма цима викликами, людина мусила наростити на собі, точніше - в собі, міцну психічну броню, виробити глибоку чи відносно глибоку життєву філософську позицію, аби мати змогу просто-напросто не зійти з розуму від всієї цієї череди життєвих випробовувань. Я би сказав так, - що ті проблеми, які у багатьох сучасних людей викличуть так звані срані “колосальні моральні страждання”, вибух соплей, сльоз і обідки на оточуючих, раніше минули би в більшій мірі непоміченими, це би навіть не царапнуло психіку давнішніх людей, не завдало би їм і близько такої психологічної шкоди, як зараз. І це зовсім не тому, що давнішні люди були якимось психологічно тупими чи недоразвитими, а зовсім навпаки. Ви ж не будете казати за людину, яку можно дубасити півгодини і їй толком нічого і не буде, що вона фізично недорозвинута, ні! Тут все навпаки - ту людину, якій навіть звичайний ляпас може зламати лице, ви назовете фізично слабкою і,в певному сенсі, - недорозвинутою, а точніше – слабко фізично розвинутою. Так само і тут - в психічному плані давнішні люди, люди древності і так далі були просто гігантами у порівнянні з нами. І все це завдяки тому, що вони, в першу чергу, займались внутрішнім розвитком, хоча і під пресом зовнішніх обставин, що також має вагу і про що я уточню пізніше. Духовні цінності, такі як - честь, гідність, милосердя, любов до ближнього свого, сила характеру, правдивість і так далі дійсно мали вагу і дійсно мали значення. 

Мабуть, тут хтось з вас або багато з вас скаже, що якщо ці всі речі мали значення, то чому в минулому було так багато жорстокості - знищення цілих націй і народів, як, наприклад, під час Конкісти Америки, нелюдського поводження по типу рабства чи широкого поширення тортур під час судових процесів, маргіналізація певних верств населення, таких як хворі на проказу, людей іншої віри чи раси. Проблема в тому, що це все насилля криється в контексті тих епох, тим умовин, які відрізнялись від нашого сучасного життя як камінь відрізняється від піску. Скажу прямо - на багато цих вчинків, точніше, на ту ідеологію, яка так чи інакше виправдовувала ці вчинки, напряму впливали фактори середовища, які люди ще не могли на тот час перебороти. Суровість і жорстокість життя тих часів напряму впливала на суровість і жорстокість поводження людей один з одним. І суть всіх цих моральних цінностей заключалась не в викоріненні цієї жорстокості, по своїй суті, а в максимальному їх зменшенні. Якщо ви вважаєте, що раніше були криваві і дикі часи, то просто уявіть, наскільки би більше вони були криваві і дикі, якби не існувало стійких, чітких і ясних моральних, духовних, орієнтирів. В десятки разів більше, як на мене. 

А що щодо сьогодення? Повторю ще раз свою думку - через сверхматеріалістичність нашої епохи мислення і розуміння більшості людей різних явищ та понять стало сверхпласким і поверховим. Як то кажуть - сьогодні честь і слово нічого не вартують. І це дійсно так. Але ж чому? Давайте про все по порядку, спочатку - що сьогодні значить якісне життя. В першу, а зачасту і в єдину чергу, це значить банально одне - комфорт жопи, або якщо просто, без вульгарщини - звичайний фізичний комфорт. Зрозумійте мене правильно, нічого не маю проти фізичного комфорту, але тільки не в тому випадку, коли він і тільки він становить сенс життя. Це просто ментально, психологічно і душевно убого. Для більшості людей зараз якісне життя - це звичайне задоволення їх фізичних потреб, як-от наявний гарний і просторий дім/квартира/будинок, їжа, різні розваги і чуттєві задоволення, типа сексу, якісного алкоголю(для багатьох людей, як на мене, якісний алкоголь важить більше, аніж якісний секс, що просто клініка), можливо - наркотиків. Зараз найвище цінується банальна можливість вдовольняти без особливих думок усі свої базові потреби, які я розписав трішки вище. І якщо ти маєш таку можливість, простіше кажучи - якщо ти маєш багато грошей, то ти - людина, якщо ні - ну, не зовсім. Але чому так? Чому фізичне переважило духовне, чому такі цінності, як честь, гідність, вірність і так далі стали таким дешевими в світі таких численних і досить часто - дорогих розваг і задоволень. Ну, грубо кажучи, вся суть іменно в цих задоволеннях, точніше - в їх доступності і всепоширеності. 

Часто різні діячі і публічні мислителі виступають з критикою нашого суспільства споживання. Проблема насправді не в тому, що зараз панує споживання, а в тому, що людство просто-напросто не вміє споживати. 

Раніше різні чуттєві блага, розкіш і той комфорт, який хоча б частково можна порівняти з сучасним, був рідкістю, і багато філософів засуджували навіть це, прямо кажучи що подібне призведе до слабкості. Раніше я думав, що вони були просто нудними мудаками, які не вміють розважатися, але не тепер. Як ви вже могли зрозуміти, ті численні випробовування, які життя, Життя, підкидувало людям, хоч і відмічалось регулярною жорсткістю або навіть і жорстокістю, але воно робило сильнішим, бо що не вбиває – дає тобі ресурс стати сильнішим. Відсутність такого широкодоступного чуттєвого комфорту і постійні труднощі закаляли людей, поглиблювали їх, так би мовити, давали їм певний внутрішнй вимір. Люди без цього виміру, без вміння цінувати і розуміти, хай і в різнй мірі, такі явища, як-от: любов, честь, вірність, гідність, ціна слова і так далі - вони просто-напросто вмирали. Буквально, - фізично вмирали. Так діяла еволюція - слабкі, тілом і розумом, вмирали. Я не буду зводити на п’єдестал духовність минулого, бо там є свої питання, в першу чергу питання того, що така духовність була не свідомим вибором людей того часу, а в першу чергу простою необхідністю, питанням виживання. Це схоже на випадок, коли груба людина, яка находиться в смертельній небезпеці, може стати дуже милою і люб’язною. Вона ж не є такою по суті, вона є такою згідно тій небезпечній ситуації, в яку вона попала. Але навіть так, вона знає про милість і люб’язність в спілкуванні набагато більше, аніж груба людина яка ніколи не бувала в стані такої небезпеки. Відчуваєте, куди я клоню?

Завдяки прогрессу, розвитку якості життя, росту комфорту цього самого життя і так далі, людство просто перестало отримувати зовнішні стимули для росту. Навіщо розвиватись, якщо життя таке зручне, таке безпечне, таке, навіть, тепличне, коли ті загрози, з якими люди віка і тисячоліття раніше стикались майже не щодня, зараз трапляються настільки рідко, принаймні - відносно рідко, що їх в самих прогресивних країнах сприймають просто-напросто як дикість і як такі випадки, які можуть траплятися лишень в нерозвинутих країнах. Життя перестало бути викликом, і це просто зводить з розуму, бо без виклику - немає і сенсу жити, бо без подолання труднощів і отримання нагороди в житті це саме життя просто-напросто перестає мати смак. І люди бісяться, люди бісяться - впадають в депресії, кінчають життя самогубоством або влаштовують масові криваві бійні в школах, торгових центрах і так далі, втрачають зв'язок з собою і, відповідно, з іншими людьми і оточуючим світом і так далі, і так далі по доріжці прямо в пекло. Такі поняття як честь і гідність просто розпливаються, стають поверховими, бо людство стало настільки залежним від комфорту, настільки забуло свої корені, настільки відвикло від справжніх викликів, подолання котрих і дає сенс життя, що все всередині неї самої просто-напросто втратило свої глибину і навіть більше - втратило свій сенс. Хапаючись за комфорт і чуттєві насолоди, людина втратила той внутрішній вимір, який давали їй життєві негаразди і їх подолання, людина втратила, а точніше - перестала виробляти ту моральну, психологічну і душевну глибину, ті внутрішні цінності і скарби, які робили її - людиною, а її життя - вартим цього самого життя. Але ж комфорт і чуттєві задоволення - це на те комфорт і чуттєві задоволення, щоб ними насолоджуватись, а не бездумно їх відкидати. Тому я навіть і не заїкаюсь про це. 

Настав час відповісти на другу частину питання, яке я поставив в минулому маніфесті - чому мені було так важливо пояснити існування матріархату, патріархату і релігійних вірувань, які були властиві кожному з цих станів суспільства. Тут треба зрозуміти одну важливу річ - ніякого Бога, як старця на небі, або в райському саду, як певної сутності, у якої є свій вимір і своє чітке уособлення, типу пантеону грецьких богів, Аллаха, Крішни, Бога християн, Яхве, як Бога(чи «бога» - не знаю, як в цьому конкретному данному випадку правильно написати) іудеїв і так далі - просто-напросто не існує. Те, що зараз і завжди розумілось під Богом чи Божими силами, не що інакше, як Суть життя, певний алгоритм, Вселенський закон, якщо вам так простіше, якому кориться усе в житті, як живе, так і неживе. Це виходить за межі законів фізики, законів хімії, законів біології і так далі, це правильніше сприймати як верховний Закон життя чи щось типу того, кому як зручніше, це певний взірець, по якому розвивається абсолютно все в цьому світі - людина, камінь, гроза, планета, процес травлення і кровотоку, любов, ненависть, біль і насолода, крик і мовчання, відпочинок і втома. Це центральний алгоритм, навіть не так - Алгоритм, центральний Закон, та Суть життя, про яку казало багато містиків, філософів і так далі. І людство усю свою пору свідомого існування намагалося не тільки пізнати цей Алгоритм, буду його надалі називати так, принаймні - на певну пору, і не просто пізнати, а ще й надати йому певної форми, прийнятної і зрозумілої для абсолютної більшості людей. І форма ця знаходиться в прямій залежності від розвитку людства як такового. Коли людство було в стані, так би мовити, немовляти, залежного від Природи, як маля від матері, воно формувало відповідну форму Вищих, Божих сил, які асоціювались, як я розумію і вважаю, з матір’ю і жінкою, і тому панував матріархат. Коли людство подорослішало, а його вплив на Природу і ступінь його взаємодії з Природою суттєво виріс внаслідок Неолітичної революції і вже потім відкриття металів, вдосконалення будування домів, селищ, міст, розвитку писемності і так далі і так далі, то змінилась і природа взаємодії людства з життям. Тепер воно, людство, як на мене, більше нагадувало підлітка, або як мінімум, дитину, яке підходить і потім перетинає ту межу, за якою починається пубертат. Почалась певна сепарація від Природи, почались намагання підкорити цю Природу або в певній мірі посилити свій вплив на неї, мати змогу, так би мовити, висловити свою думку, і висловити  її так, щоб з нею рахувалися. Життя розглядали як таке, з яким можно домовитись, з якими можно, так би мовити, мати діло, таким, з якого можно отримати певний зиск у плані вкладених зусиль. Почалися з’являтися нові релігії, які прославляли рішучість, сміливість і силу волю, але водночас і призивали підкорятися Богу, як вищій силі, бо тоді ще недивлячись на весь свій розвитое, людство було достатньо слабке, щоб взяти своє життя повністю в свої руки і не залежати або мінімально залежати від зовнішніх умов. Таке може нагадувати ситуації повнолітніх людей або підлітків 16-17 років, які вже і далеко не діти, але все одно коряться своїм батькам, хоча і не так безумовно, як раніше, і чим далі, тим більше намагаються, як то кажуть, качати свої права. Все це загалом привело до появи патріархату, коли чоловіки, які возвеличували жінку на зорі існування людства і асоціювали її з божественною силою, перестали це робити, а натомість підкорили її своїй волі, так само як вони намагалися підкорити Природу, Життя і в певному роді – Всесвіт.

Зараз у людства криза ідентичності. Це як у повнолітньої людини, яку вже не влаштовують зовнішні авторитети, які вона раніше визнавала, але свій внутрішній авторитет для самої себе вона не випрацьовала, і тому знаходиться в муках через пошук і формування своїх, власних цінностей. Так само і у людства. Ми занадто дорослі для того, аби сліпо полагатися на зовнішні сили і чекати від них милості - ми вже досягли такого прогресу, коли самі можемо добувати собі цих милостей, не розраховуючи на благосклоне ставлення тих самих зовнішніх сил, про які я казав трішки-трішки вище. Тому Бог вмер, старий Бог людства, яке хоч і мало вплив на Природу і Життя, але було більше залежне, аніж впливало. Але зараз баланс сил стрімко змінився. Впливу вже більше, аніж сліпої залежності і це налягає свою відповідальність, до якої ми вже мусимо бути готовими, фізично, інтелектуально, морально. Але недивлячись на це, так би мовити, переростання зовнішнього авторитету, ми ще не сформували авторитет внутрішній, внутрішні орієнтири, відсутність яких призводить до депресій, хандри, неврозів і втрати сенсу і смаку життя.

Так що щодо комфорту, який наче і розбещує і робе слабким, а наче і відмовлятися від нього не треба, як же це можно узгодити між собою. Давайте так - раніше, якщо вже дожимати паралель і асоціації між розвитком людства і людини, людство залежало від Життя як дитина від батьків, і тому весь її розвиток залежав від впливу цього самого життя, як розвиток дитини залежить від впливу батьків. Грубо кажучи - то був час дисципліни. Але коли дитина виростає і стає дорослою, що змінює дисципліну, якщо звісно батьки гарно вчили, а ж Життя, як відомо, найкращий вчитель? Я вважаю, що - самодисципліна. Так, Бог вмер, старий Бог вмер, але він і жив, бо людство тепер може зайняти його місце, як і кожна окрема людина, і він ніколи не вмирав насправді, бо вмирала тільки його форма, як я, сподіваюсь і впевнений в цьому, чітко продемонстрував в даному і минулому маніфестах. 

Як я недарнемно виніс в окремий абзац, проблема не в тому, що людство зараз віддається культурі споживання, а в тому, що ми не виробили в собі навички споживання. Так само і з комфортом і чуттєвими насолодами - проблема не в тому, що його багато, а в тому, що ми не вміємо правильно користуватися цим благами. Час зовнішньої дисципліни пройшов, старий Бог вмер, прийшов час самодисципліни, прийшов час самій людині - стати Богом.     

П.С. Уже певне по якійсь традиції відповідь на питання про важливість визначення того, що таке якість життя я дам в останньому, заключному маніфесту, посвяченому темі Бога. Я не спеціально, просто воно виявилось так, що так краще. Сподіваюсь на розуміння)