Слава ЗСУ!

- Молодець ти у мене, молодець! - одказав, усмiхаючись, пiп. - Мчи лишень мерщiй нам чарку та чого-небудь їсти.

Педоря кашлянула, утерла носа i мовчки вийшла. Швидко вона знову вернулася, несучи в однiй руцi чарку, а в другiй на тарiлцi печену рибу, хлiба i солоних огiркiв.

Отець Миколай схопився був, та, поглянувши на жiнку, що як сич надута сидiла, мерщiй собi сiв, обвiв усiх очима, хихикнув i потер колiна.

- Як здоров'я вашої куми? - спитала Наталiя Миколаївна у Проценка. - От не зберуся та й не зберуся нiяк до неї!

- То через те, що довго збираєтесь. Вона мала щось одказати.

- А може б, ти нас, Наталю, почастувала? - перебив її отець Миколай.

- Як ви не почастуєте, то я й пити не хочу! - додав Довбня.

- Чому ж се? - спитала вона.

- У женщин рука легка… Плавкiше чарка йде, не становиться руба! - перевiв на жарти Довбня.

- О, у мене рука важка… Ви ще не знаєте її! - одказала попадя, згортаючи руку в кулачок i пiднiмаючи його вгору. Проти свiтла той кулачок як яблучко червонiв.

- Ваша? Ота! - скрикнув Довбня, дивлячись, як кiт на мишу, на її кулачок. - А розгорнiть, я подивлюся, - сказав, пiдходячи до неї.

- Що ви там побачите? Хiба ви знахур?

- Знахур.

Попадя розтулила жменю i подала Довбнi. Той бережно узявся за пальчики i, прихилившися, роздивлявся долоню, тi невеличкi борозенки, що покарбували її.

- Довго менi жити? - граючи очима, спитала вона.

- Сто лiт! - скрикнув Довбня, прикриваючи її долоню своєю жорсткою. Подержавши трохи, вiн приник ухом. - Притулiть мiцнiше! - промовив.

- Отже ви справдi, мов знахур! - защебетала вона. - Що ж ви там почуєте?

Довбня нiчого не одказав - слухав. Потiм пiдвiв голову, наложив знову свою долоню i, дивлячись прямо у вiчi Наталiї Миколаївнi, усмiхався. Кров, пробiгаючи пiд її тонкою шкурочкою, стиха дотримувалася до його жорсткої долонi; мов мишка сiпала, лоскотала її; вiн дослухався до того.

Попадя чогось зареготалася дзвiнко та радiсно. Пiп весело пiдскочив угору i скрикнув:

- Могорича! могорича!

Один Проценко сумний стояв i пильно дивився то на Довбню, то на попадю. Вiн бачив, як її очi загорялися, як блiде обличчя червонiло помалу… Щось стукнуло у його серце, щось наче ущипнуло його.

- Колдун! колдун! - кричав пiп, бiгаючи по хатi, радий, що Довбня розвеселив Наталiю Миколаївну. - За се випити! їй-богу, випити!

- Що ж ви там дослухались? - пристала Наталiя Миколаївна до Довбнi, як той зняв руку.

- Почастуйте! - указав Довбня на пляшку.

Попадя мерщiй схопила чарку i, наливши, пiднесла Довбнi.

- Капелечку! одну капелечку! - слебезував той, одводячи чарку. Попадя хлеснула з пiвчарки i мерщiй долила. Довбня одним духом вимчав повну.

- Усiх! усiх! - гукав пiп, плещучи в долошки. - Ура-а-а!

Наталiя Миколаївна скинула на нього непривiтний погляд.

- I вас, Григорiй Петрович, частувати? - стрiльнувши оком на Проценка, спитала вона.

- Усiх! усiх! - глухо одказав Довбня.

- Менi небагатечко. Я не п'ю, - прохався Проценко.

- Треба робити, як знахур каже! - одказала попадя, усмiхаючись. Горiлка вже вдарила їй у лице, уступила в голову, в очi; вона почула якийсь веселий шум у вухах.

- Не все то правда… - почав було Проценко, беручи чарку.

- Або не кожнiй чутцi вiр! - перебив його Довбня. Проценко призро на нього глянув.

- Та ви справдi наче той знахур говорите. Менi аж страшно стає! - обiзвалася попадя.

Тим часом Проценко хлиснув трохи, скривився i поставив чарку на стiл.