Слава ЗСУ!

- Як моє не в лад - я з своїм назад! Докінчуй казку сама, - набурмосився Сонько.

- Ні, ні, будь ласка, розказуйте далі! - покірно сказала Аліса. - Я більше не перебиватиму. Мабуть, один такий колодязь усе ж був.

- Один! Аякже! - запирхав Сонько. Проте оповідати далі не відмовився.

- Отже, ці три сестрички... вони, бачте, жили собі, лижучи...

- Лежачи? - засумнівалася Аліса, забувши про свою обіцянку.

- Не лежача, а лижучи - вони лизали мелясу! - випалив Сонько, цього разу без жодних роздумів.

- Мені потрібна чиста чашка, - перебив Капелюшник. - Пересуньмося на одне місце. [73]

І тут-таки пересів на сусідній стілець. Сонько посунувся на його місце, Шалений Заєць - на місце Сонька, й Алісі, хоч-не-хоч, довелося сісти на місце Шаленого Зайця. Капелюшник єдиний виграв від такого переміщення, зате Алісі було найгірше, оскільки Шалений Заєць устиг перекинути у своє блюдце глечик з молоком.

Алісі не хотілося знов ображати Сонька-Гризуна, тож вона спитала дуже обережно.

- І все ж я не розумію: як вони там жили?

- Як, як? - озвався Капелюшник. - Лизнуть меляси, та й точать ляси... Второпала, дурненька?

- Перепрошую, а що таке ляси? - спитала Аліса, пускаючи повз вуха останнє Капелюшникове слово.

- Ляси - це баляндраси, - пояснив Сонько.

Спантеличена такою відповіддю, бідна Аліса аж кілька хвилин не перебивала Сонькової оповіді.

- Отак вони й жили, - вів спроквола Сонько-Гризун, позіхаючи й тручи очі, бо його починав морити сон, - лизнуть меляси, поточать ляси, та й малюють всякі вихиляси - усе, що починається з літери Б.

- Чому саме з Б? - поцікавилася Аліса.

- А чом би й ні? - рвучко підвів голову Шалений Заєць.

Аліса знову вмовкла. Сонько-Гризун став западати в дрімоту, та коли Капелюшник його вщипнув, він тоненько вискнув і заговорив далі:

- ... з літери Б, наприклад: баляндраси, блідий місяць, байдики, багацько... До речі, чи траплялося тобі бачити таку штукенцію, як багацько? [74]

- М... м... м... Як би вам сказати, - остаточно розгубилася Аліса. - Я не думаю...

- То й не кажи нічого! - озвався Капелюшник.

Такої нетактовності Аліса стерпіти вже не могла: вона встала й подалася геть. Сонько миттю заснув, а на решту чаєпивців Алісин відхід не справив належного враження, хоча вона й озиралася раз чи двічі - чи не покличуть її назад.

Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька у чайник.

- Ну й нехай, усе одно я більше туди не піду! - казала собі Аліса, пробираючись крізь хащі. - Скільки живу, дурнішої компанії не бачила!

Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері.

- Оце цікаво! - подумала вона. - А втім, сьогодні цікаве все. Гадаю, мені можна туди ввійти?

Вона увійшла, і... знов опинилася у довгому коридорі з тим самим скляним столиком.

- Тепер я вже буду мудріша, - сказала вона подумки і почала з того, що взяла золотого ключика й відчинила дверцята до саду. Далі вона відшукала в кишені шматочок гриба і гризла його доти, доки не зменшилася вдвоє.

І ось, пробравшись крізь вузенький прохід, вона вступила нарешті до чарівного саду з барвистими квітниками й прохолодними водограями. [75]

Розділ восьмий Королевин крокет

При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але троє садівників фарбували їх на червоно. Зацікавлена Аліса підступила ближче, і в цю мить один садівник сказав:

- Обережніше, П'ятірко! Ти мене всього обляпав!

- Я ненароком! - буркнув П'ятірка. - Це Сімка підбив мені лікоть.

Сімка підвів очі й сказав:

- Браво, П'ятірко! Завжди звертай на іншого!

- Ти б краще помовчав! - сказав П'ятірка. - Щойно вчора я чув, як Королева казала, що за твоїм карком давно плаче сокира!

- А то за що? - поцікавився той, кого обляпали.

- А то вже не твій клопіт, Двійко! - сказав Сімка.

- Ба ні, якраз його! - вигукнув П'ятірка. - І я йому таки скажу, за що: за те, що він замість цибулі приніс на кухню тюльпанових цибулин.

Сімка жбурнув пензля.

- Більшої кривди годі уяви... - почав він, але тут його погляд упав на Алісу, і він затнувся. Решта двоє теж озирнулися, і всі разом низенько їй уклонилися.

- Чи не будете ласкаві сказати, - несміливо озвалася Аліса, - навіщо ви фарбуєте троянди?

П'ятірка з Сімкою промовчали і тільки глипнули [76] на Двійку. Той почав пошепки пояснювати:

- Розумієте, панно, отут повинен був рости червоний кущ, а ми взяли та й посадили білий. І якщо Королева це виявить, нам усім, знаєте, постинають голови. Тому, панно, ми й стараємося, аби ще перед її приходом...