Слава ЗСУ!

Він подивився на годинник і побачив, що спізнюється на призначене Анною побачення. Під’їхавши до дому Анни, в самих дверях зіткнувся з Кареніним. Ця зустріч боляче вразила самолюбство Вронського, він відчув себе шахраєм. Почуття його до Анни зазнали останнім часом істотних змін, честолюбні плани, що народилися під впливом зустрічі із Серпуховським, знову відступили перед коханням, але Вронський відчував, що кращі сторінки їхнього роману вже прочитані, водночас він знав, що не зможе залишити її. Через свою вагітність Анна не могла вже бувати у світі, вона страждала від ставлення до неї чоловіка, від ревнощів, коли не могла бачити Вронського, боялася пологів. І цього разу Анна почала докоряти за те, що він продовжує вести звичне йому світське життя, скаржитись на чоловіка, що він не розуміє її стану і не відчуває, яких страждань вона зазнає. Потім Анна розповіла свій дивний сон: наче вона увійшла до кімнати, а там у кутку зігнувся над мішком маленький брудний селянин і щось говорить французькою, вона спитала, до чого цей сон, і отримала відповідь, що їй судилося померти під час пологів. Вронський спробував заспокоїти її, але й сам відчув хвилювання.

Після зустрічі з Вронським на порозі свого дому Олексій Олександрович Каренін поїхав в оперу, відсидів там призначений час і повернувся додому. Він не міг заснути і всю ніч проходив у своєму кабінеті. Нарешті вирішив, що змушений виконати свою погрозу — розлучитися і забрати сина. Вранці Каренін мовчки зі страшним обличчям увійшов до кімнати дружини, мовчки підійшов до її столу і відкрив його. Анна, вражена такою поведінкою, запитала, чого він хоче. Каренін відповів, що йому потрібні листи Вронського. Анна спробувала закрити стіл, але чоловік грубо відштовхнув її. Потім, гнівно дивлячись на дружину, сказав, що вона не дотрималась тих умов, які він висунув, і тепер він має право подавати на розлучення й забрати сина. Анна просила залишити сина бодай до її пологів, але Каренін мовчки вийшов з її кімнати.

Візит до адвоката ще раз довів Кареніну, що в разі розлучення на нього чекає ганьба, що форма розлучення, на якій він наполягає, втягне у цю справу багато свідків. Службові справи Олексія Олександровича теж були не в найкращому стані. Комісія прийняла його пропозиції щодо інородців і зрошування Зарайської губернії, але його суперник обрав хитру тактику. Він підтримував все, що пропонував Каренін, і навіть додавав своїх заходів у цьому напрямку, чим доводив усе до абсурду. Коли ж абсурдність ужитих заходів ставала зрозуміла всім, суперник усувався, нагадавши, що головна ідея цих заходів належала Кареніну. Отож позиції його стали хиткими, а ще додавалася й зневага світу до зрадженого чоловіка. І Олексій Олександрович прийняв важливе рішення — їхати в далекі губернії й самому на місці розібратися у справах. Перед далекою дорогою на три дні він зупинився в Москві. Каренін нікого не хотів бачити, але випадково його побачив Стіва Облонський і запросив на обід. Каренін посилався на невідкладні справи, але Степан Аркадійович наполягав.

Другого дня після цієї зустрічі Облонський зранку заїхав у театр до молодої танцюристки, потім поїхав вибирати рибу й спаржу до званого обіду, а потім у готель, де йому необхідно було бачити трьох людей: Левіна, який щойно повернувся з-за кордону, свого нового начальника й Кареніна. Стіва любив давати обіди, де все було вишукане: і страви, і вина, і гості. Йому дуже подобалася програма обіду, який він мав давати. Страви прості й прекрасні, а гості: Кіті і Левін, Сергій Іванович Кознишев і Олексій Олександрович Каренін, які представляли московську й петербурзьку інтелігенцію, ще мав бути ентузіаст Пєсцов, який не дасть нікому нудьгувати, тощо. Стіва помітив, що Каренін дуже сухо поставився вчора до нього, і здогадався, що чутки про Анну й Вронського, певно, не позбавлені підстав, що у подружжя Кареніних не все добре. Але ця неприємність не могла затьмарити прекрасного настрою Стіви, і він сподівався, що все якось владнається.

Степан Аркадійович зайшов до Левіна на хвилинку, а просидів там цілу годину, потім снідав з новим начальником і лише о четвертій зустрівся з Кареніним. Олексій Олександрович саме запечатував конверт із листом до адвоката у справі про розлучення, коли прийшов Облонський. Каренін вирішив сповістити про свої наміри щодо дружини і покласти край цим обтяжливим родинним стосункам. Але Каренін не знав Стіву. Звістка про розлучення приголомшила його, але він так щиро співчував Кареніну, так щиро захищав свою сестру і так наполегливо вмовляв приїхати на обід і поговорити з Доллі, що навіть Каренін не міг опиратися й дав слово бути. Коли Облонський повернувся додому, деякі гості вже зібрались і у вітальні була досить прохолодна атмосфера, бо Доллі не могла об’єднати таких різних людей. Степан Аркадійович за кілька хвилин усіх перезнайомив, підкинув тему для розмови Кареніну і Кознишеву, і у вітальні стало як скрізь, де збиралося вишукане товариство. Пізніше за всіх приїхав Левін, він і боявся, й хотів бачити Кіті. Коли довідався, що вона тут, все інше перестало його цікавити. Кіті теж чекала зустрічі з Левіним, вона мало не розплакалась, побачивши його, але опанувала себе. Дівчина звернулася до Левіна із запитанням, яке не мало ніякого подвійного змісту і стосувалося ведмежого полювання, але в її словах Левін почув і прохання вибачити, і довіру до нього, і надію, і любов, у яку не міг не повірити. Обід вийшов чудовий, цікаві розмови не переривалися. Говорили і про долі народів, і про емансипацію, про нерівність прав жінок і чоловіків у шлюбі. Один із гостей розпочав розмову про подружню невірність, Облонський, відчуваючи недоречність цієї теми у присутності Кареніна, спробував відвернути увагу від цього питання, але Олексій Олександрович, здавалося, нічого не відчував. Доллі вирішила поговорити з Кареніним, вона не вірила, що Анна знехтувала подружні обов’язки, але страждання на обличчі Олексія Олександровича сказало їй більше, ніж слова, Доллі благає його не вимагати розлучення, адже це згубить Анну, вона не зможе взяти новий шлюб, доки живий її чоловік; Доллі розуміє, що тоді увесь світ, все вишукане товариство відвернеться від Анни. Вона нагадує Кареніну про можливість християнського прощення, про любов до тих, хто ненавидить. Каренін говорить, що можна любити тих, хто ненавидить, але неможливо любити того, кого ненавидиш.