Слава ЗСУ!

— Що сталось із тваринами? — запитав у капітана.

— Знешкодили...

— Тобто?

— Санітарна зачистка...

Проминули центр села, де кружком облаштувалися клуб, сільрада й магазин із буфетом. У хирлявому скверику перед клубом височів пам’ятник загиблим солдатам. Ґрунтова дорога тут перетиналася з трасою. Ми взяли по ній ліворуч, переїхали мостом через річку, що ділила село надвоє, і тут перед нами вихопився з вулиці на дорогу міліцейський фургон. Мигнули фари — просили зупинитись.

— Пригальмуй,— скомандував майор водієві.

З фургона вийшов чоловік, зодягнутий, як і ми. Капітан вихилився з люка.

— Потрібна допомога?

— Доброго дня! — кинув той руку до чола. — Старший лейтенант Швидкий. Не знайдеться пари зайвих протигазів? Виявили щойно двох — мусимо подбати про них.

— Місцеві?

— Та ні, мародери. Ікони в хатах шукали.

— Зачекай хвилину,— Зигурія зсунувся досередини. — Просять два протигази.

— Чув. Є в запасі? — запитав Отрощенко водія.

— Три штуки, товаришу майоре.

— То поділіться.

Водій передав міліціонерові протигази. Рушили далі.

— Часто подібне трапляється? — поцікавився Василь Павлович.

— Не дуже. Зона оточена, населені пункти прочісують міліцейські патрулі,— пояснив майор. —Просочуються, звичайно, любителі спиртного, прихопити щось на спродаж. Трапляються і серйозніші хлопці. Позавчора, наприклад, застукали трьох — почали відстрілюватись. Але найбільше клопотів із місцевими – намагаються навідатись до господарства, дещо взяти з дому.

Дерева вздовж дороги розступилися. Оддалік, на стрічці асфальту, яка за кілька сотень метрів перехрещувалася з нашою, побачили валку вантажівок.

— Бетон із міста везуть,— пояснив капітан. — А он там, бачите? — база гвинтокрилів. Звідти літають для дезактивації, розганяти хмари і працювати над комбінатом.

— Деталізуйте! – попросив його В. П.

— Зависають над ним і спускають на тросі вимірювальну апаратуру.

— Щось довго їдемо... Ти ж казав учора, що ми за вісім кілометрів од нього, — озвався Анатолій.

— Звідти, де ночували, по прямій — точно! Але оминаємо небезпечні масиви.

На роздоріжжі звернули навздогін колоні бетоновозів. Обабіч шляху траплялися щити з написом: «Не зупинятися! На обочину не з’їжджати!»

— Що то? — показав на них Анатолій.

— Звичайні ворони,— реготнув капітан.

— В якому розумінні? — перепитав той спантеличено. І побачив за щитами низько над землею зграю ворон. — Та ні, оті попередження!..

— Вони скрізь уздовж дороги, де виявлено підвищене забруднення.

Спостерігав я за воронячою зграєю, згадав про птаха, який пурхнув із дерева на дерево біля нашої хати, і хотів було поцікавитись у нашого доломана, чи впливає отрута на птахів, але промовчав, аби не видатися надміру нав’язливим.