Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Аварія

Дізнавшись, що сталося зі мною, сказав:

— Це знайоме. Тут кожен третій наковтується і надихується стільки, що мусить відбувати курс реабілітації. Послухайте моєї поради: чи випишуть вас звідси на домашні харчі, чи відправлять «на п’ятачок», як тут жартують, тобто до лікарні,— майте на увазі, що багатьох після лікування посилають до санаторіїв. Подбайте й ви про себе.

Увійшла медсестра, підкотила до мого ліжка крапельницю і попросила зручно вмоститися, процедура триватиме довго.

Коли все зробила й вийшла, звів очі на пляшечку, що висіла догори дном над головою, і, знічев’я, спробував прочитати назви ліків на сигнатурці. Хоч розібрати перевернуті латинські літери було непросто, але, витративши доволі часу, все ж опанував написи: окрім димедролу, три інші складові мені зустрічались уперше. Ну, що ж, принаймні, знову міцно спатиму.

Очі втомилися дивитися круто вгору. Приплющив повіки, пильнуючи подумки проштиркнуту голкою руку. Кров ледь чутно пульсувала в тому місці, де рідина з прозорої трубочки по краплі падала у вену.

Двері впустили когось: повернувся після процедури Сергій, тулячи до очей шматочки вати.

— Одержали допінг? — пожартував Андрій Макарович.

— Ох і пекуче, холера ясна! Ці краплі гірше, ніж укол в око...

Він умостився на ліжку і ввімкнув свого приймача: настав час новин.

Слухаючи звіт про події в різних країнах, думав я: химерно влаштовано людину. То хвилюють її проблеми якогось куточка світу, де ніколи не бувала, і навряд чи й побуває, а то й до себе байдуже. І світ здається лише скалками величезного дзеркала, де в кожній відбивається не пов’язаний з іншими фрагмент, і ніяк не скласти з них цілісної картини: таке собі безкінечне хаосотворіння.

Рука, прикута до крапельниці, затерпала. Боявся поворушити нею, щоб не зрушити голку. Слід було просто відволіктися увагою, однак нав’язливе відчуття, ніби хтось тягне з тебе жили від руки аж до спини, дошкуляло дедалі більше.Та моє страстотерпіння скінчилося несподівано тим, що тіло зм’якло, в голові стало порожньо, на душі сумирно. І байдуже дочекався, доки сестра прийшла забрати крапельницю.

— На сьогодні все,— порадувала. — Спочивайте.

З приймача линула стиха музика, Андрій Макарович читав свою книжку при світлі нічника. Та від цього супокою віяло таким безвихіддям, як на приреченого до страти мури в’язниці.

До палати зазирнула чергова і покликала мене до телефону. То були Зозуля з Анатолієм. Поцікавились, як мені ведеться, підбадьорили й пообіцяли взавтра, по роботі з візками, провідати або подзвонити.

Мені ті візки тепер були не в голові, згадка про них нічого втішного не навіювала.

У палаті панувала півтемрява. Андрій Макарович вимкнув нічника і задрімав, Сергій слухав трансляцію футбольного матчу. Годинник показував чверть на десяту.

У голові стиха дзвеніло, вуха буцімто ватою закладено. Зробив кілька ковтальних рухів, не попустило. Спробував масажувати їх, та відчув тупий біль у потилиці.

А думка, несамохіть, полинула далеко від зони й клопотів із самопочуттям: як там ведеться моїй маленькій на Херсонщині? На вокзалі дала мені тверду обіцянку, що напише одразу листа. Гляди, він уже лежить у поштовій скриньці й дитина чекає на відповідь. Підрахував дні: ні, навряд, щоби прийшов. Хіба завтра, позавтра.

Потім думалось: добре склалося б, що й казати, якби Тетяна взяла відпустку, і щоб мені теж дали поза графіком за роботу в зоні — подалися б кудись усі разом. Тетяні, зрозуміло, кортітиме до моря, а як на мене, — краще поїхати у Карпати. Маленька вже добре все тямить, хай би побачила ту красу й мови рідної почула не тільки від рідних, а й повсякчас довкола.

Гадки снувалися круг бажаного, а дійсне ятрило серце тим, що моя добромисність — душпасторське самонавіювання. Насправді ж, спускаюся по спіралі невидимого конуса дедалі глибше. І скоро звідти, із самого дна, буду, мовби з рурки, споглядати недосяжний клаптик неба над головою.

Попередня
-= 65 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!