Слава ЗСУ!

— До Алупки, в санаторій.

— Путівку можна й поміняти.

— Дуже не хотілося б. Сімейні плани...

— У кожного є плани. Але, зважу на них за умови: призначаю вам дванадцять ін’єкцій. Почнете сьогодні, продовжуватимете в санаторії. Якщо, раптом, виділення посиляться — негайно повертайтеся. У тамтешніх медиків нема наших можливостей. Я вас не лякаю, просто застерігаю. Інакше б не дозволила їхати. Сподіваюсь, морське повітря стане вам найкращими ліками.

— Із вашими підопічними ставалося подібне після зони?

— Ні! —відповіла впевнено. — Із моїми — ні! — Та вчувся мені наголос на «із моїми». — Запам’ятайте: багато залежить від вас. Бережіть легені! Ніяких цигарок, алкоголю, не застуджуйтесь. Помірне зайняття спортивними вправами, легкі пробіжки — дуже бажані. І ще: даю вам направлення на аналіз крові...

— Знову?!

— ... і відкашлюванні мокроти. Зробіть просто зараз, щоб до від’їзду мати результати.

Під вечір зателефонував Євген.

— Старий! Сиди вдома і чекай!

Скоро він з’явився, поставив на стіл пляшку коньяку.

— Ну, до цього мені — зась. Сьогодні зранку категорично заборонили.

— Так тож зранку заборонили, а вже по обіді! Ще не бачив хвороби, при якій завадила б чарочка коньяку. Після інфаркту, наприклад, медицина навіть рекомендує. Але, спершу отримай і розпишись!

Він виклав переді мною стосик купюр і подав папірця.

— Що це?

— Кажу ж, — розпишись! В. П. наполіг у бухгалтерії, щоб видали гроші навіть без твого доручення, під його відповідальність. Став автограф!

— Щось багатувато,— побачив цифру навпроти свого прізвища.

— Півзарплатні, відпускні плюс допомога профкому, як герою зони, на оздоровлення. Гуляй душа! Чарки даєш?!

— Чого це, раптом, такий веселий?

— Налий, а тоді питатимеш. Міг би й закуску поставити, людина після роботи, між іншим.

Цвьохнуло у голові: про своє село натякає? Невже дозволили їм повернутися?

Він сам зняв накривку з пляшки і налив у чарки.

— Давай, старий, за те, щоб тобі, після всього тільки легенько ікнулося!

Ми дзеленькнули чарками, я трохи відпив.

— То коли їдеш? — поцікавився.

— Післязавтра.

— Чудово: море, гори, екзотика! А взагалі, як себе почуваєш?

— Кров’ю почав харкати...

Він ошелешено подивився мені в очі.

— Я мав на увазі... Як це — кров’ю?

— Просто... А ти, мабуть, щось хотів розказати про ту комедію в інституті?

— Можеш ні про що не хвилюватися,— піднесено запевнив мене. — Це В. П. наказав передати. Все доладу! Сам бачиш — навіть оздоровчі видали.

Я налив йому.