Слава ЗСУ!

У футбольній команді «Левів» була лише одна зірка, і нею був Джим Ла-Дью — хіба не він мав власний білборд на перехресті шосе № 77 й дороги № 109? Але якщо й був гравець, котрий забезпечував можливість Джимові бути зіркою, то це саме Майк Косло, котрий запланував собі, щойно закінчиться шкільний сезон, вступити до Техаського університету A & M. Ла-Дью ж збирався потрапити до ударної групи Бамської «Кармазинової хвилі» (про що завжди були раді вам доповісти як він сам, так і його батько)[361], але якби хтось попрохав мене вибрати з цих двох того, хто має більші шанси вийти у профі, власні гроші я поставив би на Майка. Джим мені подобався, але разом з тим мені повсякчас задавалося, що в нього або травма коліна ось-ось станеться, або вивих плеча. З іншого боку, Майк з його будовою, схоже, більше був готовий до довготермінової праці.

— Що каже Боббі Джилл?

Майк і Боббі Джилл Оллнат ходили практично стегно до стегна, наче зрощені. Розкішна дівчина? Гаразд. Білявка? Гаразд. Чирлідерка? Чи варто питатися?

Він розплився в усмішці.

— Боббі Джилл за мене на тисячу процентів. Каже, щоб я узяв себе в руки, щоби перестав звертати увагу на тих хлопців, що козу навкруг мене водять.

— Слова розсудливої юної леді.

— Йо, вона абсолютно найкраща.

— До речі, я підозрюю, що всі ті клички — зовсім не те, що тебе бентежить. — А коли він не відповів: — Майку? Не мовчи.

— Я вийду на сцену перед усіма тими людьми і буду там клеїти з себе дурника. Це Джимі так мені сказав.

— Джимі — пекельний квотербек, до того ж я знаю, які ви з ним друзі, але коли йдеться про акторство, він не відрізнить лайна від цукерки. — Майк лупнув очима. У 1961 році незвично було почути слово «лайно» від учителя, навіть якби той мав його повний рот. Але ж, звісно, я був усього лиш підмінним викладачем і це мене певною мірою робило вільнішим. — Гадаю, ти сам це розумієш. Як то кажуть у цих краях: ти можеш вагатися, але це не значить, ніби ти дурень.

— А люди вважають, що я ним і є, — промовив він тихо. — А ще я трієчник. Може, ви не знаєте цього, може, підмінним не показують особові справи учнів, але я справді круглий трієчник.

— Я спеціально переглянув твої академічні дані після другого тижня репетицій, коли побачив, що ти можеш творити на сцені. Ти трієчник, тому що ти футболіст, всі припускають, що ти й мусиш бути трієчником. Це частина етосу.

— Чого?

— Це зрозуміло з контексту, а ладити з себе дурників залиш своїм приятелям. Не кажучи вже про тренера Бормана, котрий, либонь, мусить шнурок на своєму свистку зав’язувати, щоб не помилитися, з якого боку в нього дути.

Майк загиготів, попри свої очі червоні і все таке.

— Послухай мене. Люди автоматично вважають усіх таких, як ти, велетнів тупуватими. Доведи мені, що я неправий, якщо бажаєш; судячи з того, що я чув, ти ходиш в такому тілі відтоді, як тобі виповнилося дванадцять, тож сам мусиш знати.

Він не став мені щось доводити. Натомість сказав:

— Всі в команді пробувалися на Ленні. Заради жарту. То, типу, такий був розиграш, — і тут же він поспішив додати: — Нічого такого проти вас, містере Е. Всім у команді ви подобаєтеся. Навіть тренеру ви подобаєтеся.

Гравці дійсно стадом носорогів були вломилися на проби, налякавши до оніміння більш академічно успішних кандидатів, і всі заявляли, що бажають попробуватися на роль великого тупого друга Джорджа Мілтона[362]. Звісно, то був жарт, але читання Майком слів Ленні виявилося найвіддаленішою від забавок річчю в світі. То було збіса найправдивіше одкровення. Я б скористався електрошокером для худоби, щоби затримати його в тій кімнаті, якби постала така потреба, але, звісно, потреби в таких екстраординарних заходах не виникло. Хочете взнати, що найкраще в учительстві? Бачити той момент, коли дитина відкриває в собі той чи інший дар. Нема в світі рівного цьому відчуттю. Майк знав, що друзі по команді глузуватимуть з нього, але пропри це він узявся за роль.