Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > 11/22/63

Гуп, бух, гуп.

Нагорі, над нами.

— Мені здається, там Френк Даннінг, — шепнув я Сейді. І стиснув її руку. Рука була дуже холодною. Відчуття, ніби стискаю руку мертвої людини. Жінки, замордованої на смерть кувалдою, можливо.

Сейді помотала головою. Вона дивилася на стелю, губи в неї тремтіли.

Гуп, бух, гуп.

Згори осипалося вапняне порохно.

— Тоді там Джон Клейтон, — прошепотів я.

— Ні, — сказала вона. — Гадаю, там містер Жовта Картка. Він привів оте Джимла.

Гупання над нами раптом припинилось.

Вона вхопила мою руку і стиснула. Очі в неї стали величезними, заполонили все її обличчя.

— Це воно, це Джимла! І воно нас почуло! Джимла знає, що ми тут!

13

— Прокинься, Джордже! Прокинься!

Я розплющив очі. Вона підвелася на лікті поряд зі мною, її обличчя здавалося блідою плямою.

— Що? Котра зараз година? Ми вже мусимо їхати? — Але було ще темно і вітер шугав так само сильно.

— Ні. Ще навіть до півночі не дійшло. Тобі щось погане наснилося. — Вона розсміялася, трохи нервово. — Щось ніби про футбол? Бо ти примовляв «Джимла, Джимла».

— Справді? — я сів. Шваркнув сірник, і її обличчя на мить освітилося, вона прикурила сигарету.

— Так. Справді. Ти й інше різне щось іще говорив.

Це вже було погано.

— Що саме?

— Я майже нічого не зрозуміла, тільки одне дочула ясно. «Деррі — це Даллас», — промовив ти. А потім навпаки. «Даллас — це Деррі». Що там було, в твоєму сні? Ти пам’ятаєш?

— Ні. — Проте важко переконливо брехати, коли ти щойно зі сну, хай навіть то була неглибока дрімота, і я побачив напружений вираз на її обличчі. Перш ніж той встиг перетворитися на недовіру, почувся стук у двері. Стук, за чверть до півночі.

Ми витріщилися одне на одного.

Стук пролунав знову.

«Це Джимла». Ця думка була дуже ясною, дуже певною.

Сейді поклала сигарету до попільнички, обгорнулася простирадлом і без жодного слова побігла до ванної. Двері за нею зачинилися.

— Хто там? — запитав я.

— Це я, Йорріті, сер… Бад Йорріті.

Один з тих учителів на пенсії, котрі керують цим закладом.

Я вибрався з постелі і натягнув штани.

— Що трапилося, містере Йорріті?

— Маю для вас повідомлення, сер. Леді сказала, що це терміново.

Я відчинив двері. За ними стояв маленький чоловічок у витертому купальному халаті. Волосся зі сну стирчало сплутаною хмаркою навкруг його голови. В одній руці він тримав шматочок паперу.

— Яка леді?

— Еллен Докерті.

Я подякував йому за турботу і причинив двері. Розкривши записку, я почав читати.

З ванної вийшла Сейді, все ще стискаючи на собі простирадло. Очі мала розширені, налякані.

— Що там?

— Трапилася аварія, — сказав я. — Вінс Нолз за містом перекинув свій пікап. З ним були Майк Косло і Боббі Джилл. Майка викинуло чисто. Тільки рука зламана. У Боббі Джилл зле порізано обличчя, хоча в усьому іншому з нею все гаразд, пише Еллі.

— А Вінс?

Я згадав, як усі казали про його манеру їзди — ніби завтрашнього дня не існує. Тепер це стало дійсністю. Завтра для нього перестало існувати.

— Він загинув, Сейді.

Вона охнула:

— Такого не може бути! Йому ж лише вісімнадцять!

Попередня
-= 228 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Olexandr 20.10.2022

Коли пишуть про Стівена Кінга, а пишуть чимало, то це майстер жахів. Це правда, але геніальну ліричну сцену (це тут про книгу) - завершальну сцену в його “11.22.63”, до якої хочеться повертатись безліч разів, IMHO, просто нема з чим порівняти.
Серіал, якщо порівнювати з книгою, звичайно що схематичний, хоч і дає уявлення про її сюжет. Але відчути геніальну ліричну фінальну сцену, книги звісно, без попереднього прочитання книги думаю навряд чи можливо.


anonymous13267 19.08.2014

Суперова книга!


anonymous11595 19.07.2014

класна)


Додати коментар