Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > 11/22/63

Боже правий, це старе дрантя. І фізик Фред Сильвестер у ролі режисера? Я навряд чи довірив би Фреду керувати репетицією виведення першокласників під час навчальної протипожежної тривоги. Якщо такий талановитий, проте ще зовсім сирий по краях актор, як Майк Косло, опиниться під орудою Ретті, це може відкинути його процес дозрівання на п’ять років назад. Ретті й «Миш’як і старе мереживо». Ісус би просльозився.

— Та все одно часу нема на підготовку чогось справді вартісного, — продовжував Дік. — Тож я й сказав Ретті, хай береться за виставу. Хоча мені ніколи не подобався цей метушливий сучий син.

Нікому він насправді не подобався, наскільки я розумів, либонь, окрім упакованої в цілі акри органзи місіс Ретті[469], котра завжди метушилася поряд з ним, перебігаючи від одного загальношкільного чи факультетського заходу до іншого. Але аби ж то під удар потрапив тільки він. Провал відіб’ється на дітях.

— Вони могли би поставити естрадне шоу, — сказав я. — Для цього часу мусить вистачити.

— О Господи, Джордже! Воллес Бірі[470] щойно отримав стрілу в плече! Здається мені, він уже труп!

— Діку?

— Ні, Джон Вейн відтягує його до безпечнішого місця. У цій старосвітській стрілянині нема ані на цент бодай якогось сенсу, але мені все’дно подобаються такі сцени, а вам?

— Ви чули, що я казав?

Почалася реклама. З бульдозера виліз Кінен Вінн[471] і, зірвавши з себе каску, повідав світові, що готовий цілу милю пішки пройти заради пачки «Кемела». Дік обернувся до мене:

— Ні, я, мабуть, не дочув, що ви говорили.

Хитрий старий лис. Якби ж то.

— Я сказав, що часу може вистачити на постановку естрадного шоу. На кшталт ревю. Пісні, танці, анекдоти, пов’язані між собою скетчами.

— Все-все-все, окрім хіба що виступів дівчаток з танцями гучі-ку? Чи ви й про таке подумали?

— Не блазнюйте.

— А чого, непоганий міг би вийти водевіль. Мені завжди подобалися водевілі. «Доброї ночі, місіс Калабаш, де б ви не були»[472] і всяке таке інше.

Він витяг із кишені піджака люльку, начинив її тютюном «Принц Альберт»[473] і розкурив.

— А знаєте, ми колись тут робили щось подібне, у «Грейнджі». Шоу називалося «Джоді Джемборі». Правда, то ще в кінці сорокових було. Людей воно тоді трохи збентежило, проте жоден не вийшов, жодного закиду не промовлено було вголос. І ми не називали те наше шоу водевілем.

— Про що це ви говорите?

— Про менестрель-шоу, Джордже. На сцені всякі ковбої й наймити з ранчо. Танцюють і співають з обличчями, пофарбованими на чорне, розповідають анекдоти, як їм уявляється, на негритянському діалекті. Приблизно по сюжетній канві «Емоса й Енді»[474].

Я почав реготати:

— А хтось у вас грав на банджо?

— Аякже, пару номерів зіграла наша теперішня пані директорка.

— Еллен грала на банджо у менестрель-шоу?

— Обережніше, ви вже заговорили п’ятистопним ямбом. Це може призвести до манії величі, партнере.

Я подався вперед.

Дік прочистив собі горло і заговорив на два голоси:

— Каж-но сюуди братчику Томбо, пошо ти собі-мсь прикупив тую баньку вазеліну?

Попередня
-= 239 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Olexandr 20.10.2022

Коли пишуть про Стівена Кінга, а пишуть чимало, то це майстер жахів. Це правда, але геніальну ліричну сцену (це тут про книгу) - завершальну сцену в його “11.22.63”, до якої хочеться повертатись безліч разів, IMHO, просто нема з чим порівняти.
Серіал, якщо порівнювати з книгою, звичайно що схематичний, хоч і дає уявлення про її сюжет. Але відчути геніальну ліричну фінальну сцену, книги звісно, без попереднього прочитання книги думаю навряд чи можливо.


anonymous13267 19.08.2014

Суперова книга!


anonymous11595 19.07.2014

класна)


Додати коментар