Слава ЗСУ!

Я зробив глибокий вдих.

— Сейді, я хочу, щоб ти мене вислухала. Дуже уважно. Ти достатньо прокинулася, щоб мене вислухати?

Якусь мить нуль реакції. Потім я відчув плечем її кивок.

— Зараз початок вівторка. Протистояння триватиме ще три дні. Чи, може, чотири, я не пам’ятаю точно.

— Що ти маєш на увазі, що ти не пам’ятаєш?

«Маю на увазі, що про це ніц нема у нотатках Ела, а американську історію я вивчав у коледжі двадцять років тому. Дивно, що я взагалі аж стільки пам’ятаю».

— Ми встановимо блокаду Куби, але на єдиному російському кораблі, який ми затримаємо, не виявиться нічого, окрім харчів й інших звичайних вантажів. Росіяни блефуватимуть, але у четвер чи в п’ятницю вони на смерть злякаються і почнуть шукати, як з цього вийти. Один з провідних російських дипломатів ініціює неофіційну зустріч з якимсь телерепортером. — І тут ніби нізвідки я згадав його ім’я. Чи майже згадав. — Його звуть Джон Сколарі чи якось так…

— Скалі? Ти говориш про Джона Скалі, з програми новин Ей-Бі-Сі[549]?

— Так, про нього. Це мусить статися у п’ятницю чи в суботу, поки решта світу — включно з твоїм колишнім і твоїм дружком з Єлю — тремтітимуть, засунувши голови собі між ноги, цілуючи власні гузна на прощання.

Як же вона мене втішила, захихотівши.

— Той росіянин скаже щось на кшталт… — тут я доволі переконливо зімітував російський акцент. Навчився-бо, слухаючи дружину Лі. Ну, й ще дещо підчепив у Бориса й Наташі з «Рокі та Моргайка»[550]. — «Донєсітє звістку вашому президенту, що ми бажаєм вийти з цього дєла з честю. Ви прибираєтє ваші ядєрні ракєти з Турції. Ви обіцяєтє ніколи не вторгатися на Кубу. Ми говорім окей і дємонтуєм наші ракєти на Кубі». Повір, Сейді, все відбуватиметься саме так.

Цього разу вона не хихотіла. Вона дивилася на мене величезними, як блюдця, очима.

— Ти вигадуєш все це, щоби мене втішити.

Я мовчав.

— Ні, не вигадуєш, — прошепотіла вона. — Ти насправді в це віриш.

— Неправильно, — заперечив я. — Не вірю, а знаю. Це велика різниця.

— Джордже… ніхто не знає майбутнього.

— Джон Клейтон заявляє, що може взнати, і йому ти віриш. Роджер з Єлю заявляє, що знає, і йому ти віриш також.

— Ти до нього ревнуєш, правда?

— Як ти збіса вгадала.

— Я ніколи не спала з ним. Навіть бажання такого не виникало. — І вона урочисто додала: — Я нізащо не змогла б переспати з чоловіком, котрий виливає на себе стільки парфумів.

— Приємно чути. І я все одно ревную.

— Можна мені спитати, звідки ти можеш…

— Ні. На ці питання я не відповім. — Можливо, мені не варто було їй розповідати всього того, що я встиг наговорити, але я не міг примусити себе зупинитися. А якщо чесно, я би знову зробив так само. — Але можу сказати дещо інше, і ти за пару днів зможеш сама це перевірити. Представник Росії та наш Едлей Стівенсон[551] стануть на герць. Стівенсон покаже величезні фотографії ракетних баз, які росіяни будують на Кубі, і запросить російського дядька пояснити, що мають на увазі росіяни, говорячи, що їх там нема. Росіянин скаже щось на кшталт «ви мусітє зачєкать, я не можу дать відповідь без повного пєрєклада». А Стівенсон, котрий добре знає, що той перфектно володіє англійською мовою, скаже слова, які ввійдуть до всіх підручників з історії, нарівні з отією фразою «не стріляйте, аж поки не побачите білки їхніх очей»[552]. Він скаже росіянину, що готовий чекати на його відповідь, допоки пекло не замерзне.