Слава ЗСУ!

Я зиркнув праворуч якраз вчасно, щоб побачити, як він виринув з провулка. Фотокамера знову ховалася у паперовій торбі. Він підійшов до автобусної зупинки і сперся об стовп. Якийсь чоловік звернувся до нього з якимсь запитанням. Невдовзі вони вже про щось теревенили. Просто незнайомець чи, може, теж черговий приятель де Мореншильда? Парубок з вулиці чи співучасник? Може, навіть той знаменитий Невідомий Стрілець — згідно з багатьма теоріями змови, — котрий ховався на Трав’яній Купині перед Ділі-Плазою, коли туди наближався кортеж Кеннеді? Я запевняв себе, що це божевілля, але неможливо було знати напевне. У тому-то й полягала пекельність ситуації.

Не існувало способу дізнатися бодай про щось точно, і його не з’явиться, допоки я на власні очі не побачу, що 10 квітня Освальд буде сам-один. Ба навіть цього буде недостатньо, щоб упокоїти всі мої сумніви, але достатньо, щоби продовжувати діяти в обраному напрямку.

Достатньо, щоб убити батька Джуні.

До зупинки з гарчанням під’їхав автобус. Секретний агент Х-19 — також відомий як Лі Гарві Освальд, знаний марксист і побивач своєї дружини — ввійшов у його двері. Коли автобус зник за обрієм, я повернувся до провулка і пройшовся вздовж нього. Наприкінці той розширявся, вливаючись у чиєсь широке, необгороджене заднє подвір’я. Там, біля розподільчої газової колонки, стояв «Шевроле-Біскейн»[568] 57-го чи 58-го року випуску. Далі стояв триногий мангал. Поза ним виднілася задня стіна великого темно-брунатного будинку. Будинку генерала.

Опустивши очі, я побачив свіжу борозну, ніби там щось тягнули по землі. У кінці борозни стояв сміттєвий бак. Я не бачив, щоб Лі тягав баки, але зрозумів, що це саме його слід. Ввечері десятого квітня він збирається використати бак як упор для своєї гвинтівки.

8

У понеділок 25 березня Лі з’явився на Нілі-стрит, несучи довгастий пакунок з чимсь загорнутим у коричневий папір. Підглядаючи крізь вузеньку шпарину між шторами, я прочитав на ньому два слова, відштамповані великими червоними літерами: ЗАРЕЄСТРОВАНО та ЗАСТРАХОВАНО. Мені подумалося, що я вперше бачу, як він нервово, потай роззирається на світ довкола, замість того щоб блукати серед примарного умеблювання всередині своєї голови. Я зрозумів, що сховано в тому пакунку: гвинтівка Каркано калібру 6,5 мм, знана також як Манліхер-Каркано, у комплекті з оптичним прицілом, придбана у крамниці «Спортивні товари Кляйна» в Чикаго. Через п’ять хвилин після того, як він зійшов знадвірними сходами до своєї квартири на другому поверсі, гвинтівка, яку Лі використає, щоб змінити історію, опинилася захованою в шафі над моєю головою. Марина зробила ті його знамениті знімки з цією гвинтівкою в руках просто перед моїм переднім вікном вже через шість днів після цього, але я не бачив, як вона його фотографувала. То було в неділю, коли я був у Джоді. Що ближче насувалося десяте число, то більше вікенди з Сейді ставали важливішими, дорогоціннішими подіями в моєму житті.

9

Я ривком прийшов до тями, почувши, як хтось стиха бурмоче: «Все ще не пізно». Зрозумів, що це я сам, і заткнувся.

Сейді промурмотіла щось протестуюче і перевернулась на інший бік. Знайомий рип пружин локалізував мене в часі й місці: «Кендлвудські Бунгало», 5 квітня 1963. На нічному столику я намацав свій годинник і вглядівся у флуоресцентні цифри. Було чверть по другій ранку, що означало, що насправді почалося вже шосте квітня.

«Все ще не пізно».