Слава ЗСУ!

Їй слід було б зразу ж тікати, але її збентеження і гнів були такими незмірними, що для страху в ній просто не залишилось місця. Вона зрозуміла, хто це зробив, але ж Джонні уже пішов. Чоловік, за яким вона колись була заміжньою, не мав схильності до фізичної конфронтації. Атож, різких слів від нього вона наслухалась вдосталь, був той один-єдиний ляпас, але більш нічого.

На додаток по підлозі було розкидано її білизну.

Білизна валялася рваною вервечкою, що вела з вітальні крізь короткий коридорчик до її спальні. Всі ті речі — довгі комбінації, короткі комбінації, ліфчики, трусики, корсет, якого вона не потребувала, проте вдягала іноді — були порізані. У кінці коридору зяяли навстіж відкриті двері у ванну кімнату. Вішак для рушників там було зірвано. На тому місці, де він був висів, також намальоване її помадою волало інше послання: ЇБУЧА КУРВА.

Двері спальні теж стояли прочинені. Вона підійшла і зупинилася в їх одвірку, не маючи аніякісінького передчуття, що Джонні Клейтон стоїть зразу ж за ними з ножем в одній руці та «Сміт & Вессоном Вікторі» 38-го калібру в другій. Револьвер, який він приніс з собою того дня, був однієї марки й моделі з тим, який використає Лі Освальд, коли позбавить життя далласького патрульного Дж. Д. Тіппіта.

Її маленька вихідна сумочка лежала відкритою на ліжку, вміст її, здебільшого макіяж, було розкидано по всьому покривалу. Складані двері її шафи були розчахнуті. Деякі речі з її одягу ще висіли сиротливо на своїх вішаках; більшість валялася на підлозі. Все було покраяно.

— Джонні, сучий ти сину! — такими словами їй хотілось заверещати, та занадто сильним був шок. Вона це лише прошепотіла.

Вона рушила до шафи, але далеко не зайшла. Чиясь рука обвилася навкруг її шиї, і маленький сталевий кружок жорстко уперся їй в скроню.

— Не руш, не смикайся. Лиш ворухнешся, я тебе вб’ю.

Вона рвонулася, і він хльоснув її зверху по голові коротким револьверним дулом.

У той же час рукою дужче придавивши їй шию. Наприкінці руки, котра її душила, вона побачила затиснутий в кулаці ніж і припинила спротив. Це був Джонні — вона впізнала його голос, — але насправді це був не Джонні. Він змінився.

«Треба було мені його послухатися, — подумала вона, маючи на увазі мене. — Ну чому, чому я не слухалася?»

Він, так само стискаючи їй горло рукою, проштовхав Сейді до вітальні, і там, вертнувши, кинув на диван, де вона й розпласталася, розчепіривши ноги.

— Натягни спідницю донизу, в тебе видно підв’язки, ти, хвойдо.

Він був одягнений у комбінезон з нагрудником (одне тільки це змушувало її сумніватися, чи їй все це не сниться) і мав пофарбоване у якийсь дикий, оранжево-білявий колір волосся. Вона ледь не розреготалася.

Він сів на пуф навпроти неї. Револьвер цілився їй трохи нижче грудей.

— Зараз ми подзвонимо твоєму йобарю.

— Я не розумію, про що…

— Емберсону. Тому, котрий тобі чистить труби в тому бурдеї, що поза Кіліном. Я все про тебе знаю. Я довго за тобою стежив.

— Джонні, якщо ти зараз же підеш, я не викликатиму поліцію. Обіцяю. Хоч ти й зіпсував мій одяг.

— Шльондри одяг, — заявив він зневажливо.

— Я не знаю… я не знаю його номера.

Її маленький записник з адресами, той, який вона зазвичай тримала в своєму кабінетику поряд з друкарською машинкою, лежав, розкритий, біля телефону.

— Я знаю. Його записано на першій сторінці. Спершу я був подивився на літеру Й, шукав Йобаря, але там його не знайшлося. Дзвонитиму я, отже, покинь надіятися, ніби ти зможеш щось сказати телефоністці. А потім ти з ним побалакаєш.