Слава ЗСУ!

Глава 6

Вінстон написав у своєму щоденнику :

Це сталося три роки тому. Був темний вечір у вузькому провулку неподалік однієї великої залізничної станції. Вона стояла поблизу дверної пройми біля стіни, вуличний ліхтар заледве світив. Вона мала молоде обличчя, дуже рясно нафарбоване. Насправді ж це ніби її фарбування принаджувало мене та закликало до мене, своєю білизною та незаплямованістю,наче маска, з яскраво червоними губами. Партійні жінки ніколи не фарбували своє обличчя. У цьому провулку нікого більше не було та навіть жодного телезахисту. Вона сказала два долари. Я …

Від цієї миті було дуже складно продовжувати. Він закрив свої очі та помасажував їх пальцями, намагаючись вичавити ще хоч трохи спогадів про поточний образ. Він мав майже непереборну спокусу загорлати на всю горляку триповерхових брудних слів. Або гепнути своєю головою об стінку, влупити по столу, та жбурнути чорнильницю геть у вікно – зробити будь-яку брутальну, галасливу чи сповнену болю річ, що могла вирвати з пам’яті те, що було гірше за тортури для нього.

Твій найгірший ворог, зрозумів він, це твоя власна нервова система. У будь-яку мить напруга всередині тебе була зобов’язана виказати себе у будь-який видимий симптом. Він подумав про чоловіка повз якого пройшов на вулиці кілька тижнів тому; цілком звичайного вигляду чоловік, член Партії, віком від тридцяти п’яти до сорока років, високий та стрункий, з портфелем. Між ними було лише декілька метрів коли лівий бік чоловічого обличчя зненацька скрутило певного роду судомою. Це трапилося знову коли він проходив вже повз нього : це було лише сіпання, дрижак, неначе миттєве клацання затвору фотооб’єктива, але вочевидь звична річ. Він пригадав, що подумав тоді : цей неборак спікся. І що було найжахливіше в цьому це те, що ця дія була цілком ймовірно несвідомою. Найбільш смертельною небезпекою з поміж всього було розмовляти уві сні. Не було жодного способу захистити себе від цього, як йому здавалося.

Він глибоко вдихнув та продовжив писати :

Я пішов за нею у двірну пройму через заднє подвір’я до кухні на цокольному поверсі. Там було ліжко під стіною та лампа на столі,що дуже тьмяно світила. Вона…

Він скреготав зубами. Йому кортіло плюватися. Одночасно з цією жінкою на кухні цокольного поверху він думав і про Катерину, його дружину. Вінстон був одружений – мав би бути одруженим, у будь-якому разі : ймовірно він все ще був одружений, доки він знав що його дружина не померла. Він здавалося знову вдихав важкий та задушливий присмак тієї кухні на цокольному поверсі, присмак що складався з клопів, брудного одягу та мерзенного запаху дешевих парфумів, але тим не менш привабливий, оскільки жодна жінка з Партії ніколи не використовувала парфумів, ба навіть неможливо було собі це навіть уявити. Лише проли використовували парфуми. У його свідомості цей запах був невідривно пов’язаний з розпустою.

Коли він пішов з тією жінкою це був його перший гріх за два роки або близько того. Злягання з повіями,звісно, було суворо заборонено, але це одне з тих правил які ти міг собі дозволити іноді порушити. Це було небезпечно, але це не було питанням життя та смерті. Бути впійманим з повією могло означати п’ять років у таборах примусової праці : не більше, якщо звісно тебе не було залучено до інших злочинів. І це було досить легко, вжити заходів щоб тебе не було впіймано під час злягання. Найзлиденніші квартали кишіли жінками які були готові продавати себе. Деякі навіть готові були продатися за пляшку джину, який проли не звикли пити. За мовчазної згоди Партія навіть була схильна до заохочення проституції, це наче віддушина для тих інстинктів які не могли бути остаточно пригнічені. Проста розпуста не мала великого значення, доки її чинили безрадісно та крадькома і виключно з жінками найбіднішого та найзнехтуванішого штибу. Злочином, що не мав жодного прощення, був проміскуїтет(або ж безладні статеві зв’язки) між членами Партії. Але – це був один з тих злочинів у яких звинувачували під час великих чисток та постійно отримували зізнання у ньому – було дуже важко уявити щоб щось схоже на це дійсно траплялося.