Слава ЗСУ!

Він знову оглянув буфет. Майже всі були осоружні, і вони залишаться осоружними навіть якщо вони вдягнуться якось інакше ніж у блакитний спецодяг, що був їх уніформою. У дальньому кінці приміщення, самотньо сидів за столом, маленький, неймовірно схожий на таргана чоловік, що пив каву з чашки, його крихітні оченята підозріливо зиркали на всі боки. Як же ж легко це було, подумав Вінстон, якщо не озиратися навколо себе, повірити у те що тілесний тип встановлений Партією як ідеал – високі мускулясті юнаки та пишногруді незайманки, з білявим волоссям, енергійні та сповнені життя, засмаглі, безтурботні – дійсно існують, ба навіть переважають. Насправді ж, як він міг визначити, переважна більшість людей у Злітно-посадковій Смузі Один були маленькі, темноволосі та негарні. Це було дуже цікавим як цей тарганоподібний тип розмножився та поширився у Міністерствах : маленькі опецькуваті люди, що дуже швидко та рано гладшають, з коротенькими ногами, зі швидко квапливими рухами, та з потонулими у жирі, непроникними обличчями з дуже крихітними оченятами. Цей тип здавалося ще буйніше розквітнув під орудою Партії.

Повідомлення від Міністерства Достатку скінчилося черговим кличем сурми та поступилося металевій музиці. Парсонс, заціпенілий від неоднозначного екстазу внаслідок цифрового бомбардування, витяг свою люльку з роту.

“Міністерство Достатку безперечно добряче попрацювало цього року,” – сказав він киваючи на знак згоди. “Доречи, Сміт старий друже, чи не знайдеться у тебе яке-небудь лезо для бритви, щоб позичити мені?”

“Жодного,” – відповів Вінстон – “Я сам користуюсь тим самим лезом вже шість тижнів поспіль.”

“А,ну – я просто запитав, старий друже.”

“Вибач,” – сказав Вінстон.

Крякаючий голос з-за сусіднього столику, що тимчасово змовк під час Міністерського повідомлення, знову розпочав промовляти, цього разу голосніше ніж дотепер. З якоїсь причини Вінстон несподівано зрозумів, що розмірковує про місіс Парсонс, про її рідке розтріпане волосся та пил у зморшках на її обличчі. За два роки ці діти донесуть на неї у Поліцію Думок. Місіс Парсонс буде випаровано. Саймі буде випаровано. Парсонса, з іншого боку, ніколи не буде випаровано. Безоку істоту з крякаючим голосом ніколи не буде випаровано. Маленьких тарганоподібних людців, що так спритно квапливо бігають по лабіринтах Міністерських коридорів, їх також ніколи не буде випаровано. І ту дівчину з темним волоссям, ту дівчину з Відділу Фікцій – вона ніколи не буде випарована також. Йому здавалося, що він інстинктивно знає хто виживе, а хто буде знищений : одначе сказати що ж саме потрібно зробити задля виживання, це було дуже важке питання.

Цієї миті його жорстко висмикнули з його марення різким та брутальним примусом. Дівчина за сусіднім столиком частково обернулася та дивилася на нього. Це була та сама дівчина з темним волоссям. Вона дивилася на нього навскоси,але з яскравою цікавістю. Тієї миті як вона впіймала його погляд, вона знову відвернулася.

У Вінстона аж хребет посивів. Жахливий раптовий гострий біль, наче фізичне втілення жаху, пройшов крізь нього. Нарешті це майже минуло, але лишило пособі щось на зразок ниючого занепокоєння. Чому вона дивилася на нього? Чому вона переслідує його? На жаль він не зміг пригадати чи була вона вже за цим столиком коли він прийшов або прийшла вже опісля. Але учора, у будь-якому випадку, протягом Двох Хвилин Ненависті, вона сиділа точнісінько позаду нього у той час як чинити так не було жодної потреби. Дуже ймовірно, що її справжнім завданням було підслухати його та переконатись чи достатньо голосно він волає.

Його попередні думки повернулись до нього : можливо вона і не справжній член Поліції Думок, але тоді вона очевидно точно шпигун початківець причому найнебезпечніший з усіх. Він не знав як довго вона дивилася на нього, можливо приблизно хвилин п’ять, та цілком можливо що протягом цього часу риси його обличчя не були під ідеальним контролем. Це було жахливо небезпечно поринути у думки коли ти знаходився у будь-якому публічному місці або в полі зору телезахисту. Найдрібніша річ могла цілком видати тебе. Нервове смикання, несвідомий погляд сповнений занепокоєння, звичка бубоніти собі підноса – будь-що, що вважалося ненормальним або свідчило про те,що ти ніби щось приховуєш. У будь-якому випадку, надання невідповідного виразу своєму обличчю (наприклад виглядати скептично коли було оголошено про перемогу) було злочином, що заслуговує на покарання. Для цього навіть було слово у Новосуржі : ОБЛИЧЧЕЗЛОЧИН, так воно звалося.

Та дівчина знову повернулася спиною до нього. Можливо врешті решт вона насправді й не стежить за ним, можливо це просто збіг що вона була так близько до нього протягом цих останніх двох днів. Його сигарета згасла, і він обережно поклав її на краєчок столу. Він докурить її після роботи,якщо він зможе не розсипати тютюн з неї. Дуже ймовірно, що особа за сусіднім столиком це шпигун з Поліції Думок, і дуже ймовірно що за три дні він опиниться у підвалах Міністерства Любові, але сигаретний недопалок не має бути змарнований. Саймі згорнув свою паперову стрічку та сховав її до власної кишені. Парсонс почав знову розмовляти.