Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > 1984

“Не виходь назовні на відкриту місцевість. Там може хтось спостерігати. Ми будемо у безпеці якщо триматимемося за гіллям.”

Вони стояли у тіні чагарнику ліщини. Сонячне світло, що струменіло крізь незлічене листя, все ще припікало їх обличчя. Вінстон поглянув на поле поза ним і пронизливо відчув дивний, повільний електричний струс від упізнавання. Він знав, що це за краєвид. Старе, вподобане крільми пасовисько, зі стежиною що перетинала його та з кротовинами по всіх усюдах. На розкуйовдженому живоплоті з протилежного боку поля гілки в’язів гойдалися дуже м’яко під легким вітерцем, їхнє листя колихалося щільною хвилею неначе жіноче волосся. Напевно десь неподалік, хоча і не у полі зору, повинен бути струмочок із зеленими водоймами у яких плавала плотва?

“Чи немає тут десь поруч струмочка?” – прошепотів він.

“Саме так,там є струмочок. Насправді він на краю наступного поля. Там є риба у ньому, дуже багато і великої. Ти можеш бачити як вона плаває у водоймах під вербами, ворушачи своїм хвостом.”

“Це ж Золота Країна – майже,” – пробубонів він.

“Золота Країна?”

“Це дрібниці. Такий краєвид я іноді бачу уві сні.”

“Дивись!” – прошепотіла Джулія.

Дрізд м’яко всівся на гілочку не далі ніж п’ять метрів від них, майже на рівні їх облич. Можливо він не помічав їх. Він був прямісінько на сонечку,а вони у затінку. Він розправив свої крильця, потім пригорнув їх до себе ладнесенько, на хвильку схилив свою голівоньку, неначе шанобливо вклонявся сонечку,а потім чистенько заструменів стрімким потоком пісеньки. У денній тиші гучність звуку цієї пісеньки була вражаючою. Вінстон і Джулія трималися разом, зачаровані. Ця музика лунала ще і ще, хвилина за хвилиною, з дивовижними варіаціями, жоднісінького разу не повторившись, майже так наче цей птах свідомо демонструє власну віртуозність. Іноді він спинявся на декілька секунд, розправляв та згортав свої крильця, потім надимав свої строкаті груди і знову вибухав піснею. Вінстон спостерігав за ним з певного роду незрозумілою глибокою пошаною. Для кого, для чого, цей птах співав? Жодного друга, жодного конкурента не спостерігало за ним. Що змушує його сидіти на краю цієї самотньої гілочки і струменіти своєю музикою у ніщо? Він гадав чи все ж зрештою не приховано десь поблизу мікрофона. Він та Джулія розмовляли виключно тихеньким шепотом і він би не зміг вловити що вони кажуть,але він міг би вловити спів дрозда. Можливо з іншого кінця цього інструменту якийсь маленький, тарганоподібний людець пильно та напружено слухає – слухає це. Але рівень розливу цієї музики змиває усі міркування з його розуму. Це було так неначе якогось роду рідка речовина змішана з сонячним світлом,що очищено листям, виливалася з нього і заповнювала усе навколо. Він спинився міркуючи і лише відчуваючи. Дівоча талія яку він обіймав своєю рукою була ніжна та тепла. Він огортав її так,що вони були грудьми до грудей; її тіло здавалося тануло у його. Де б він не повів своєю долонею усюди відчував її лагідну пружність як у води. Їх вуста зплелилася; це досить сильно відрізнялося від тих важких цілунків якими вони обмінялися раніше. Коли їх обличчя рушили порізно знову, вони обоє глибоко зітхнули. Птах злякався та відлетів голосно плещучи крилами.

Вінстон схилився над її вушком. “Зараз,” – прошепотів він.

“Не тут,” – прошепотіла вона у відповідь – “Повернемося до сховку. Так безпечніше.”

Швиденько, з випадковим хрускотом сухого гілля, вони проторували шлях назад до тієї галявини. Щойно вони опинилися всередині кільця молодих дерев, вона обернулася обличчям до нього. Вони обоє хекали, але усмішка знову з’явилася у куточках її вуст. Якусь мить вона стояла дивлячись на нього, потім розстібнула блискавку на своєму спецодязі. І, так! її тіло було майже точнісінько таким же як і у його снах. Майже так само швидко як він це уявляв собі, вона зірвала з себе свій одяг і коли вона віджбурнула його геть то саме тим величним жестом яким здавалося вона знищила цілісіньку цивілізацію. Її тіло біляво сяяло попід сонцем. Але якусь мить він не дивився на її тіло; його очі жадібно впилися у її обличчя вкрите ластовинням з тьмяною зухвалою посмішкою. Він схилив коліно перед нею і узяв її долоню до своєї.

“Ти вже робила це раніше?”

“Звичайно. Сотні разів – ну, десятки разів, принаймні.”

“З членами Партії?”

“Так, завжди з членами Партії.”

“З членами Внутрішньої Партії?”

“Тільки не з цими свинями, ні. Але безліч МОГЛИ Б якщо би мали хоч найменшу нагоду. Вони не такі святі якими прагнуть здаватися.”

Його серце затріпотіло. Десятки разів вона це робила: він бажав щоб це були сотні, ба навіть тисячі. Будь-що, що мало в собі хоча б найменший натяк на зіпсованість завжди сповнювало його дикою надією. Хто ж знає, можливо ця Партія добряче гниє під своєю поверхнею і цей культ старанності та самозречення це лише лушпиння для чорного свавільного серця. Якщо б він тільки міг він би заразив цілковито усіх їх сифілісом або проказою, з якою ж все таки радістю він би вчинив так! Усе б згноїв би, схирлявів би, підточив би! Він схилив її додолу так,що вони стояли на колінах обличчями один до одного.

Попередня
-= 48 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 7.

Останній коментар

OlyaCheryba 09.07.2020

А мені ця книга якось складно читалась, хоча це було варто того. Після прочитання в
голові формується зовсім інше бачення світу. Доречі, я про це розповідала в цьому
відео:
https://www.youtube.com/watch?v=0GJkoJsRkZw&t=1s


Віві 28.11.2017


Хоч і читається легко, важко не звертати увагу на таку кількість граматичних
помилок ( та й не тільки граматичних )


  10.04.2017

Мені сподобалось


Додати коментар