Слава ЗСУ!

Глава 3

“Ми можемо прийти сюди ще раз,” – сказала Джулія – “Загалом це безпечно використовувати схованку двічі. Але не частіше ніж раз на один чи два місяці,звісно.”

Відразу ж як вона прокинулася її манера поводитися дуже змінилася. Вона ніби перейшла у стан бойової готовності та діловитості, вдягла свій одяг, пов’язала яскраво червоний пасок навколо своєї талії, та почала роз’яснювати деталі їх подорожі додому. Це здавалося природнім – полишити усе це на неї. Вона вочевидь мала ту практичну вправність якої так бракувало Вінстону, і вона також здавалося має вичерпні знання щодо передмість Лондону, накопичені внаслідок незліченних громадських турпоходів та маршів. Маршрут який вона визначила для нього цілком відрізнявся від того яким він прийшов сюди раніше, і виводив його зовсім до іншої залізничної станції. “Ніколи не вертайся додому тим самим шляхом яким ти й прийшов,” – сказала вона, наче проголошуючи дуже важливий загальний принцип. Вона піде першою,а Вінстону доведеться почекати десь з півгодини і вже потім піти услід за нею.

Вона вказала місце де вони можуть зустрітися опісля роботи, за чотири вечора від цієї миті. Це був провулочок у одному з найзлиденніших кварталів,де розташовувався відкритий ринок,що постійно був заюрмлений та галасливий. Вона буде тинятися біля наметів, вдаючи що шукає шнурівку для черевиків або ж нитки для шиття. Якщо вона вирішить що берег чистий, то висякається коли він з’явиться: у іншому випадку він повинен пройти повз неї ніби і не знає її. А якщо все ж пощастить,то стоячи у центрі натовпу можна буде досить безпечно розмовляти приблизно з чверть години та призначити іншу зустріч.

“А зараз я повинна йти,” – сказала вона відразу ж як він опанував усі її настанови. “Я маю повернутися до дев’ятнадцятої тридцять. Я ще маю присвятити дві години Молодшій Лізі Анти-Секс,роздаючи їх листівки, або щось на зразок цього. Ну хіба не чорт забирай? Чи не міг би ти розчесати мене?Чи не має якої-небудь гілочки у моєму волоссі?Ти певен?Тоді прощавай, моє кохання, прощавай!”

Вона квапливо стрибнула у його обійми, поцілувала його майже брутально,а за мить вже торувала свій шлях крізь молоді деревця та зникла у лісі майже безшумно. Навіть зараз він не з’ясував її прізвища або адреси. Хай там як, не було ніякої різниці, зрештою це було немислимо, щоб вони коли-небудь змогли зустрітися у житловому приміщенні або обмінятися будь-якого роду письмовими повідомленнями.