Слава ЗСУ!

“Я міг би усе це стерпіти,якби не одна річ,” – сказав він. Він розповів їй про ту маленьку фригідну церемонію до якої його постійно силувала Катерина, регулярно того й самого дня раз на тиждень. “Вона ненавиділа це, але ніщо не могло спинити її від вчинення цього. Вона зазвичай називала це – ти ніколи не здогадаєшся.”

“Наш обов’язок перед Партією,” – відразу ж відповіла Джулія.

“Звідки ти знаєш про це?”

“Я також ходила до школи,любий. Статеве виховання раз на місяць для тих кому вже виповнилося шістнадцять років. Та ще й у Русі Молоді. Вони втовкмачували це у тебе роками. І я насмілюся сказати,що це працювало у більшості випадків. Але звісно про це не можна так напевно сказати; люди все ж такі лицеміри.”

Вона почала розвивати далі цю тему розмови. Згідно Джулії, усе зводилося до її власного статевого життя. Як тільки це якимось чином торкалося цього ,то у неї з’являлася здатність до ґрунтовної пронизливої критики. На відміну від Вінстона, вона мала своє власне, внутрішнє розуміння статевого пуританізму Партії. Це було не лише через те, що статевий інстинкт створював свій власний світ навколо себе, який був поза владою Партії і який внаслідок цього мав бути знищений за можливості. Що було набагато важливіше це те, що статеві злидні призводили до істерії, яка була дуже бажана оскільки її легко було перетворити на військову лихоманку або культ лідерства. Вона так пояснювала це :

“Коли ти займаєшся коханням,то витрачаєш енергію; і після цього ти почуваєшся щасливим і тобі цілковито по цимбалах усе решта. Їм вкрай нестерпно, що ти так почуваєшся. Їм потрібно, щоб ти вирував енергією постійно. Усі ці марширування уперед та назад, гасловолання та розмахування прапорами – усе це лише жалюгідна імітація статевого акту. Якщо ти внутрішньо цілковито щасливий, то нащо тобі виказувати своє захоплення з приводу Старшого Брата, Трирічних Планів і Двох Хвилин Ненависті, та з решти їх триклятого лайна?”

А це дійсно так, подумав він. Адже був прямий, глибоко інтимний зв’язок між непорочною цнотливістю та політичною ортодоксальністю. Яким ще чином страх, ненависть та божевільна легковіра, які Партія потребувала утримувати у кожному з її членів на сталому належному рівні, могло бути здійснено окрім як через закупорювання якогось потужного інстинкту та використання його як рушійної сили? Статевий потяг був небезпечний для Партії і Партія обернула його на свою користь. Вони так само провертали подібний трюк і з інстинктом батьківства. Родину не можна було остаточно скасувати або винищити і , натомість, людей заохочували любити своїх дітей, майже у старомодний триб. Дітей, з іншого боку, систематично цькували на їх батьків та привчали шпигувати за ними і рапортувати про їх відхилення. Родина перетворювалася за своєю сутністю та фактично була продовженням Поліції Думок. Це був механізм сутність якого полягала у тому, що кожен міг бути оточений цілодобово,і вдень і вночі, донощиками які знали свою ціль дуже особисто.

Раптово його думки повернулися до Катерини. Катерина могла безсумнівно донести на нього у Поліцію Думок, якщо б не була такою дурепою,щоб виявити неортодоксальність у його переконаннях. Але що насправді викликало згадки про неї у нього так це полуденна задушлива спека, яка змушувала рясно пітніти його чоло. Він почав розповідати Джулії про те що колись трапилося, чи краще сказати могло б трапитися, іншого спекотного літнього полудня одинадцять років тому.

Це відбулося за три або чотири місяця опісля їх весілля. Вони загубилися під час одного з громадських турпоходів десь у Кенті. Вони лише на двійко хвилин відстали від решти, але вони звернули у хибному напрямку, і тепер вони з’ясували що знаходяться на краю старого крейдяного кар’єру. Це був стрімчак з прірвою у приблизно десять або двадцять метрів з гостроверхими валунами на його дні. Поруч не було нікого у кого б вони могли запитати правильний шлях. Як тільки вона зрозуміла, що вони загубилися Катерина почала почуватися дуже неспокійно. Відокремитись від галасуючих марширувальників навіть на хвильку змушувало її відчувати себе правопорушницею. Вона бажала якнайшвидше повернутися тим же шляхом яким вони й прийшли і розпочати пошуки у іншому напрямку. Але цієї миті Вінстон звернув увагу на пучок вербозілля,що ріс у розщілинах урвища попід ними. Цей пучок мав два кольори, пурпуровий та цегляно-червоний,що вочевидь мали єдине коріння. Він ніколи нічого подібного раніше не бачив, і він покликав Катерину,щоб вона підійшла та подивилася на це.

“Поглянь, Катерино!Поглянь на ці квіти. Вони юрмляться там неподалік дна. Чи бачиш ти,що вони двох різних кольорів?”