Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > 1984

Глава 6

Нарешті це сталося. Це очікуване повідомлення таки надійшло. Усе своє життя,як йому здавалося, він чекав на те що це станеться.

Він йшов по цьому довжелезному коридору у Міністерстві і він був у майже тому самому місці де Джулія сунула йому у долоню ту записку, коли він почав зауважувати що щось більше за нього йде просто позаду нього. Та персона, хто б це не був, видала легенький кашель, вочевидь як прелюдію до спілкування. Вінстон різко спинився та обернувся. Це був О’Брайєн.

Нарешті вони були сам на сам і здавалося це спонукало його лише до втечі. Його серце брутально калатало. Він навіть був не здатен вимовити ані слова. О’Брайєн, хай там як, продовжував рухатися уперед у незмінній манері, дружньо підхопивши долонею попід Вінстонову руку так, щоб вони обидва могли йти поруч пліч-о-пліч. Він розпочав розмову з особливо особистою авторитетно-могильною ввічливістю яка разюче відрізняла його від переважної більшості членів Внутрішньої Партії.

“Я сподівався на можливість розмови з вами,” – сказав він – “Я читав одну з ваших статей на Новосуржі у “Часописі” нещодавно. Ви маєте науковий інтерес щодо Новосуржу,я гадаю?”

Вінстон частково відновив своє самовладання. “Навряд чи науковий,” – сказав він – “Я лише любитель. Це не мій предмет. Я ніколи не мав жодного стосунку до справжньої розбудови цієї мови.”

“Але ваш стиль письма дуже вишуканий,” – сказав О’Брайєн – “І це не лише моя особиста думка. Днями я розмовляв з одним вашим другом який цілковито певно експерт з даного питання. На жаль його ім’я вислизнуло з моєї пам’яті даної миті.”

І знову Вінстонове серце болюче стислося. Було немислимо,щоб це було чимось іншим ніж посиланням до Саймі. Але Саймі був не просто мертвий, він був знищеним, неособою. Будь-яке посилання що ототожнювалося з ним могло бути смертельною небезпекою. О’Брайєнів вислів повинен був безумовно бути зрозумілим як сигнал, як кодове слово. Ділячись цим невеличким актом думкозлочину він перетворив їх обох на спільників. Вони продовжували дуже неквапливо йти по коридору, але зараз О’Брайєн різко спинився. Із дивовижним, обеззброюючим дружнім жестом, який він завжди використовував, О’Брайєн поправив окуляри на своєму носі. Потім він продовжив :

“Що я насправді мав намір сказати так це те,що у вашій статті,як я зауважив, ви використали два слова які вже стали застарілими. Але вони такими стали лише зовсім недавно. Ви вже бачили десяте видання Словнику з Новосуржу?”

“Ні,” – відповів Вінстон – “Я не думаю,що його вже опубліковано. Ми все ще використовуємо дев’яте видання у Відділі Записів.”

“Це десяте видання вже замовлене,але його постачання відкладено ще на декілька місяців,я гадаю. Але декілька сигнальних примірників вже є у обмеженому обігу. Я маю один і для себе. Можливо, я зможу ним вас зацікавити і ви забажаєте поглянути на нього?”

“Дуже ймовірно,” – відповів Вінстон, відразу ж зрозумівши до чого воно йде.

“Деякі з цих нових винаходів є дуже майстерними. Скорочення кількості дієслів – це саме той нюанс який ніби звертається саме до вас,я так думаю. Давайте поміркуємо, чи зможу я відіслати вам цього словника разом з посланцем? Але на жаль, я постійно забуваю про будь-які речі такого роду. Можливо ви могли б забрати його з моєї квартири у будь-який зручний для вас час? Чекайте-но. Давайте я дам вам свою адресу.”

Вони стояли прямісінько перед телезахистом. Дещо неуважно О’Брайєн поліз до двох своїх кишень та згодом витягнув з них маленький шкіряний блокнот та золоту чорнильну ручку. Безпосередньо під телезахистом, у такому положенні щоб будь-хто хто дивився з іншого боку цього приладу не зміг прочитати те що він записує, він нашвидкуруч нашкрябав адресу, відірвав сторінку та передав її Вінстону.

“Я зазвичай знаходжуся вдома надвечір,” – сказав він – “Якщо ж ні, то мій слуга передасть вам цього словника.”

Він пішов,залишивши Вінстона що тримав цей клаптик паперу у руці, якого цього разу не було потреби приховувати. Не зважаючи на це, він ретельно запам’ятав що було написано на ньому, і декілька годин потому кинув його до душника спогадів разом з купою інших паперів.

Вони розмовляли один з одним щонайбільше двійко хвилин. Було лише одне тлумачення яке могла мати дана подія. Це усе було навмисно затіяно як можливість дати знати Вінстону адресу О’Брайєна. Це було необхідністю, оскільки окрім як лише за допомогою прямого запиту,було цілком не можливо дізнатися хто де живе. Для цього не існувало жодного довідника такого роду. “Якщо ви коли-небудь забажаєте зустрітися зі мною,то ось де мене можна буде знайти,” – ось що хотів цим сказати йому О’Брайєн. Можливо у цьому словнику навіть буде якесь приховане повідомлення. Але у будь-якому разі, у одному можна було бути певним. Та змова про яку він так мріяв – існувала і він досяг її зовнішнього краю.

Попередня
-= 62 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 7.

Останній коментар

OlyaCheryba 09.07.2020

А мені ця книга якось складно читалась, хоча це було варто того. Після прочитання в
голові формується зовсім інше бачення світу. Доречі, я про це розповідала в цьому
відео:
https://www.youtube.com/watch?v=0GJkoJsRkZw&t=1s


Віві 28.11.2017


Хоч і читається легко, важко не звертати увагу на таку кількість граматичних
помилок ( та й не тільки граматичних )


  10.04.2017

Мені сподобалось


Додати коментар