Слава ЗСУ!

“Добре. Тоді з цим вирішено.”

Там на столі лежала срібна пачка сигарет. З якоюсь неуважною аурою О’Брайєн підштовхнув їх до інших присутніх, одну узяв і собі, потім підвівся та почав повільно крокувати уперед та назад, неначе йому краще думалося коли він був на ногах. Це були дуже добрі сигарети, дуже товсті та гарно запаковані, з незнайомою шовковистістю їх паперу. О’Брайєн поглянув на свій наручний годинник знову.

“Тобі краще повернутися до своєї Комори, Мартіне,” – сказав він – “Я ввімкну це за чверть години. Добряче роздивися обличчя цих товаришів перш ніж ти підеш. Ти ще побачиш їх знову. А я можливо ні.”

Точнісінько так само як вони це зробили перед вхідними дверима, темні очі цього маленького чоловіка швидко пробіглися по їх обличчям. Не було й натяку на дружелюбність у цій його манері. Він запам’ятовував їх зовнішній вигляд, але він не відчував жодного інтересу до них, або так тільки здавалося що не відчував жодного. Вінстону спало на думку, що це синтетичне обличчя можливо просто не здатне змінювати свій вираз. Без розмов або будь-яких прощальних жестів, Мартін вийшов, тихо зачинивши двері за собою. О’Брайєн все ще блукав по кімнаті вперед та назад, з однією рукою у кишені свого чорного спецодягу,а у іншій тримав сигарету.

“Ви розумієте,” – сказав він – “що ви будете боротися у суцільній пітьмі. Ви завжди будете у суцільній пітьмі. Ви будете отримувати накази і ви будете коритися їм, без жодного знання чому. Пізніше я пришлю вам книгу з якої ви вивчите істинну природу суспільства у якому ми живемо, і ту стратегію за якою ми повинні знищити його. Коли ви прочитаєте цю книгу,то станете повноправними членами Братерства. Але окрім тих загальних засад за які ми боремося та тих поточних невідкладних завдань, ніколи і нічого іншого ви не будете знати. Я кажу вам що Братерство існує, але я не можу вам сказати чи кількість його членів дорівнює сотні, або ж десяти мільйонам. З ваших особистих знань ви ніколи не зможете сказати що їх кількість більша навіть за дюжину. Ви будете мати три або чотири зв’язки, які будуть поновлюватися час від часу, а потім зникати. Оскільки це був ваш перший зв’язок, то його буде збережено. Коли ви отримаєте накази, вони будуть походити від мене. Якщо у нас буде потреба зв’язатися з вами, то це буде зроблено через Мартіна. Коли вас врешті решт упіймають, то ви зізнаєтеся. Це неминуче. Але зізнаватися вам буде майже у нічому, хіба що у своїх власних діях. Ви не будете в змозі зрадити більше ніж жменьку неважливих людей. Можливо ви навіть не зможете зрадити мене. До цього часу я можу вже бути мертвим, або я вже стану іншою людиною, з іншим обличчям.”

Він продовжував походжати вперед та назад по тому м’якому килимку. Не зважаючи на усю ту кремезність його тіла він мав вражаючу грацію у своїх рухах. Це виявлялося навіть у тому жесті яким він так пафосно сунув руку до власної кишені, або у тому як він орудував сигаретою. Більш навіть ніж силою, він вражав довірою та цілковитим розумінням злегка приправленим іронією. Хай там як наскільки б серйозним, старанним та ревним він не бував, він не мав ані краплини від тої цілковито відданої, відвертої та безсумнівної цілеспрямованості що так властива фанатикам. Коли він говорив про вбивства, самогубства, венеричні хвороби, ампутовані кінцівки та замінені обличчя – усе це було з тьмяною аурою кепкування. “Усе це неминуче,” – здавалося казав його голос – “це те,що нам доведеться зробити, рішуче та незворушно. Але це не те, що ми повинні робити коли життя знову стане гідним аби прожити його.” Хвиля захоплення, майже шанобливого поклоніння, линула від Вінстона до О’Брайєна. На мить він навіть забув про ту примарну постать Гольдштейна. Коли ти дивишся на могутні плечі О’Брайєна та його грубі,тупі та різкі риси обличчя, такі потворні, а проте такі цивілізовані, то неможливо було повірити у те,що він міг бути переможений. Не було жодної такої військової хитрощі до якої б він не був би достатньо готовий, жодної такої небезпеки яку б він не міг передбачити. Навіть Джулія здавалося була під сильним враженням. Вона дала зотліти власній сигареті та слухала пильно і уважно. О’Брайєн продовжував:

“Ви певно чули плітки про існування Братерства. Без сумнівів ви сформували своє власне бачення цього. Ви уявляли собі, можливо, велетенський ,пекельний підпільний світ змовників, що таємно зустрічаються у підвалах, нашкрябують повідомлення на стінах, упізнають один одного по кодових словах або спеціальних рухах долоні. Нічого з цього не існує. Члени Братерства не мають жодного способу упізнати один одного, і це неможливо для будь-якого окремого члена бути настільки обізнаним аби ідентифікувати більше ніж декілька інших членів. Власне Гольдштейн, якщо він потрапить до рук Поліції Думок, не зможе надати їм повний перелік членів,або яку-небудь іншу інформацію яка може привести їх до повного переліку. Такого переліку не існує. Братерство не може бути стерте тому що це не організація у звичайному її розумінні. Ніщо не тримає її разом окрім ідеї яка є незнищенною. Ви ніколи й нічого не будете мати на підтримку собі, окрім цієї ідеї. Ви не отримаєте жодної товариської підтримки, наснаги або заохочення. Коли зрештою вас схоплять, ви не отримаєте жодної допомоги. Ми ніколи не допомагаємо нашим членам. У крайньому разі, коли це абсолютно необхідно аби хтось замовк назавжди, ми зрідка маємо здатність таємно пронести лезо бритви до камери ув’язненого. Ви повинні звикнути жити без усвідомлення наслідків та без надії. Ви будете працювати якийсь час, вас буде схоплено, ви зізнаєтеся,а потім ви помрете. І це єдині наслідки які ви взагалі зможете побачити. Не має жодної можливості аби які-небудь відчутні зміни трапилися протягом вашого власного життя. Ми є мерці. Наше винятково справжнє життя лежить у майбутньому. Ми увійдемо до нього як жменьки тліну та кістяні друзки. Але як далеко це майбутнє може бути – цього ніхто не знає. Це може бути і тисяча років. У теперішньому немає жодних можливостей, окрім як поширювати простір здорового глузду потрохи, крок за кроком. Ми не в змозі діяти колективно. Все що ми можемо це лише поширювати наше знання назовні від особистості до особистості, покоління за поколінням. Перед лицем Поліції Думок немає жодного іншого шляху.”