Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > 1984

Двері відчинилися та іншого в’язня було приведено, чия поява надіслала миттєвий крижаний дрижак крізь Вінстона. Він був банально безликим, посереднього вигляду чоловіком який можливо був інженером або техніком якогось роду. Але що було приголомшливим так це та виморена хирлявість його обличчя. Воно було наче череп. Через його тонкість та худорлявість рот і очі виглядали непропорційно великими, а ті очі здавалося сповнені вбивчої, непримиренної та невгамовної ненависті до когось або до чогось.

Цей чоловік всівся на лавці на невеликій відстані від Вінстона. Вінстон не дивився більше на нього, але мучився цим, черепоподібне обличчя було так само чітким та яскравим у його розумі так наче воно перебувало прямісінько перед його очима. Зненацька він усвідомив у чому вся справа. Цей чоловік був помираючим з голоду. Та сама думка здавалося спала на думку майже одночасно геть усім у цій камері. При цьому відбулося дуже слабке хвилювання майже геть усюди на цій лавці. Очі того чоловіка без підборіддя продовжували пурхати по цьому череполикому чоловіку, потім відвернулися винувато геть, потім були притягнуті назад непереборним тяжінням. За мить він почав нервово соватися на своєму місці. Зрештою він встав, незграбно пошкандибав через камеру, занурився у кишеню свого спецодягу, та , зі збентежено присоромленою аурою, простягнув замурзану скибочку хлібу цьому череполикому чоловіку.

Пролунав шалено лютий, оглушливо приголомшуючий лемент з телезахисту. Чоловік без підборіддя гарячково здригнувся відразу ж. Череполикий чоловік швиденько схрестив свої руки за спиною, так наче демонстрував усьому цьому світові, що він відмовляється від цього дарунку.

“Бамстед!” – прогорлав той голос – “2713 Бамстед Дж.! Зроніть цей шмат хлібу!”

Чоловік без підборіддя впустив той шматок хлібу на підлогу.

“Лишайтеся стояти там де ви є,” – сказав той голос – “Обличчям до дверей. Не робити жодних рухів.”

Чоловік без підборіддя скорився. Його великі сумчасті щоки невтримно тремтіли. Двері ляскнувши відкрилися. Як тільки той молодий офіцер увійшов та відійшов убік, з-за нього з’явився низький кремезний охоронець з жахливо величезними руками та плечима. Він став навпроти чоловіка без підборіддя, а потім, за сигналом від цього офіцеру, вивільнив жахливо потужний удар, використавши цілковито усю вагу свого власного тіла для цього, точнісінько у рот того чоловіка без підборіддя. Сила цього удару здавалося майже повністю відірвала його від підлоги. Його тіло пролетіло крізь усю цю камеру і гепнулося навпроти підніжжя унітазу. Якусь хвилину він лежав наче оглушений, темна кров повільно сочилася крізь його рот та ніс. Дуже слабке скавчання або пищання, яке здавалося несвідомим, виринуло з нього. Потім він перекотився і звів себе дуже хитко та непевно на долоні та коліна. Посеред потоку з крові та слини, дві половинки зубного протезу випали з його роту.

Усі в’язні сиділи дуже сумирно, зі схрещеними руками на їх колінах. Чоловік без підборіддя видряпався назад на своє місце. На одному боці його обличчя плоть була вщент чорною. Його рот розбух у безформну вишневого кольору масу з чорною дірою посеред неї.

Час від часу трохи крові крапало на груди його спецодягу. Його сірі очі все ще пурхали від обличчя до обличчя, більш винувато ніж будь-коли, так наче він намагався виявити як сильно ці інші зневажають та нехтують ним через його приниження.

Двері відчинилися. Коротким жестом той офіцер вказав на череполикого чоловіка.

“Кімната 101,” – сказав він.

Вінстон відчув біля себе ядушне дихання та нервову метушню. Цей чоловік фактично жбурнув себе на коліна на підлогу зі стиснутими разом, нервово тремтячими долонями.

“Товаришу!Офіцере!” – плакав він – “Ви не маєте забирати мене до того місця! Хіба я вже не розповів вам усе? Що ще ви бажаєте знати? Немає нічого у чому б я не зміг зізнатися, цілковито нічогісінько! Просто скажіть мені що потрібно і я відразу ж без вагань зізнаюся. Напишіть це на папері і я підпишуся у цьому – у будь-чому! Тільки не кімната 101!”

“Кімната 101,” – сказав офіцер.

Обличчя цього чоловіка, вже й так дуже бліде, обернулося на колір у який Вінстон навіть не міг повірити що він може бути можливим. Це був безсумнівно, точно без жодної помилки, відтінок зеленого.

“Робіть зі мною усе що завгодно!” – прогорлав він – “Ви вже тижнями морите мене голодом. Доведіть це до кінця і дайте мені померти. Пристрельте мене. Повісьте мене. Приречіть мене на двадцять п’ять років. Чи є хто-небудь ще кого б ви бажали аби я видав? Просто скажіть хто це і я розповім вам будь-що що ви забажаєте. Мене не хвилює хто це і що ви з ним зробите. Я маю дружину і трьох дітей. Найстаршому з них немає і шести років. Ви можете узяти цілковито усіх їх та перерізати їм горлянки просто у мене перед очима, а я буду просто стояти та дивитися на це. Тільки не Кімната 101!”

Попередня
-= 94 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 7.

Останній коментар

OlyaCheryba 09.07.2020

А мені ця книга якось складно читалась, хоча це було варто того. Після прочитання в
голові формується зовсім інше бачення світу. Доречі, я про це розповідала в цьому
відео:
https://www.youtube.com/watch?v=0GJkoJsRkZw&t=1s


Віві 28.11.2017


Хоч і читається легко, важко не звертати увагу на таку кількість граматичних
помилок ( та й не тільки граматичних )


  10.04.2017

Мені сподобалось


Додати коментар