знайди книгу для душі...
- Я намагаюсь уявити,- сказав Монтег,- про що пес думає ночами? Чи справді він оживає, коли кидається на когось? Від цього мені стає моторошно.
- Він думає лише про те, що ми від нього вимагаємо.
- Шкода,- тихо проказав Монтег,- бо ми в нього вкладаємо тільки одне - переслідувати, хапати, вбивати. Сором нам, що ми не вміємо навчити його нічого іншого!
Брандмейстер Бітті зневажливо пирхнув.
- Дурниці! Механічний пес - взірець того, що може створити людський геній, чудова рушниця, яка сама знаходить ціль і влучає без промаху.
- Саме тому я й не хотів би бути наступною жертвою,- сказав Монтег.
- У чому річ? У вас нечисте сумління? Монтег зиркнув на Бітті.
Той стояв, пильно дивлячись на нього, потім губи в брандмейстєра здригнулися в усмішці і він зайшовся тихим, майже безгучним сміхом.
Один, два, три, чотири, п\'ять, шість, сім днів.
І щодня, виходячи з дому, він знав, що Кларіс десь поблизу. Одного разу він бачив, як вона трусила горіхове дерево, другого разу вона сиділа на лужку й в\'язала синій светр, разів зо три чи з чотири він знаходив на своєму анку букет осінніх квітів, пригорщу каштанів у маленькій торбинці, кілька опалих листків, дбайливо пришпилених до аркуша білого паперу і прикріплених кнопками до вхідних дверей. Щодня Кларіс проводжала його до повороту. Один день був дощовий, другий - погожий, наступного дня дув сильний вітер, потім був [215] лагідний, теплий день, а після того настав жаркий день, ніби вернулося спекотне літо, обличчя в Кларіс до полудня вже трохи засмагло.
- Чому мені здається,- запитав якось Монтег, коли вони підходили до метро,- ніби я знаю вас дуже давно?
- Бо ви мені подобаєтесь,- відповіла вона,- а мені від вас нічого не треба. І тому, що ми розуміємо одне одного.
- Коли я з вами, мені здається, що я дуже старий і годжуся вам в батьки.
- Тоді скажіть, чому в вас немає дочки, такої як я, якщо ви так любите дітей.
- Не знаю.
- Ви жартуєте!
- Я хотів сказати...- Він затнувся і похитав головою.- Ну, моя дружина... бачте, вона ніколи не хотіла мати дітей.
Дівчина перестала всміхатися.
- Пробачте. Мені справді здавалося, ніби ви глузуєте з мене. Ото дурна!
- Ні, ні,- заперечив Монтег.- Дуже добре, що ви запитали. Мене давно вже ніхто про це не питав... Добре, що запитали.
- Поговорімо про щось інше. Ви нюхали коли-небудь опале листя? Знаєте, чим воно пахне? Корицею! Ось понюхайте.
- Еге ж, справді схоже на корицю.
Вона дивилася на нього променистими темними очима.
- Як вас усе дивує!
- Просто я ніколи не мав досить часу, щоб...
- А ви дивились на рекламні щити, про які я казала?
- Так. Звісно,- він мимохіть весело засміявся.
- Ви тепер набагато краще смієтесь.
- Справді?
- Так, невимушеніше.
Він відчув себе якось вільніше і зручніше.
  12.02.2017
а що означають числа[ ... ]?
  09.06.2016
Жаль, що скорочено(
anonymous7108 07.07.2015
норм книжка