Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > 451 градус за Фаренгейтом

- Я намагаюсь уявити,- сказав Монтег,- про що пес думає ночами? Чи справді він оживає, коли кидається на когось? Від цього мені стає моторошно.

- Він думає лише про те, що ми від нього вимагаємо.

- Шкода,- тихо проказав Монтег,- бо ми в нього вкладаємо тільки одне - переслідувати, хапати, вбивати. Сором нам, що ми не вміємо навчити його нічого іншого!

Брандмейстер Бітті зневажливо пирхнув.

- Дурниці! Механічний пес - взірець того, що може створити людський геній, чудова рушниця, яка сама знаходить ціль і влучає без промаху.

- Саме тому я й не хотів би бути наступною жертвою,- сказав Монтег.

- У чому річ? У вас нечисте сумління? Монтег зиркнув на Бітті.

Той стояв, пильно дивлячись на нього, потім губи в брандмейстєра здригнулися в усмішці і він зайшовся тихим, майже безгучним сміхом.

Один, два, три, чотири, п\'ять, шість, сім днів.

І щодня, виходячи з дому, він знав, що Кларіс десь поблизу. Одного разу він бачив, як вона трусила горіхове дерево, другого разу вона сиділа на лужку й в\'язала синій светр, разів зо три чи з чотири він знаходив на своєму анку букет осінніх квітів, пригорщу каштанів у маленькій торбинці, кілька опалих листків, дбайливо пришпилених до аркуша білого паперу і прикріплених кнопками до вхідних дверей. Щодня Кларіс проводжала його до повороту. Один день був дощовий, другий - погожий, наступного дня дув сильний вітер, потім був [215] лагідний, теплий день, а після того настав жаркий день, ніби вернулося спекотне літо, обличчя в Кларіс до полудня вже трохи засмагло.

- Чому мені здається,- запитав якось Монтег, коли вони підходили до метро,- ніби я знаю вас дуже давно?

- Бо ви мені подобаєтесь,- відповіла вона,- а мені від вас нічого не треба. І тому, що ми розуміємо одне одного.

- Коли я з вами, мені здається, що я дуже старий і годжуся вам в батьки.

- Тоді скажіть, чому в вас немає дочки, такої як я, якщо ви так любите дітей.

- Не знаю.

- Ви жартуєте!

- Я хотів сказати...- Він затнувся і похитав головою.- Ну, моя дружина... бачте, вона ніколи не хотіла мати дітей.

Дівчина перестала всміхатися.

- Пробачте. Мені справді здавалося, ніби ви глузуєте з мене. Ото дурна!

- Ні, ні,- заперечив Монтег.- Дуже добре, що ви запитали. Мене давно вже ніхто про це не питав... Добре, що запитали.

- Поговорімо про щось інше. Ви нюхали коли-небудь опале листя? Знаєте, чим воно пахне? Корицею! Ось понюхайте.

- Еге ж, справді схоже на корицю.

Вона дивилася на нього променистими темними очима.

- Як вас усе дивує!

- Просто я ніколи не мав досить часу, щоб...

- А ви дивились на рекламні щити, про які я казала?

- Так. Звісно,- він мимохіть весело засміявся.

- Ви тепер набагато краще смієтесь.

- Справді?

- Так, невимушеніше.

Він відчув себе якось вільніше і зручніше.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 20.


Останній коментар

  12.02.2017

а що означають числа[ ... ]?


  09.06.2016

Жаль, що скорочено(


anonymous7108 07.07.2015

норм книжка


Додати коментар