Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > 451 градус за Фаренгейтом

Та сьогодні він так стишив ходу, що майже зупинився. Подумки він був уже за рогом - і раптом до нього долинув ледь чутний шерех. Дихання? Чи рух повітря, викликаний присутністю когось, хто зачаївся й чекав?

Він повернув за ріг.

По тротуару, осяяному місячним світлом, вітер гнав осіннє листя, і здавалося, ніби дівчина, яка йшла назустріч, не ступає, а пливе в повітрі, бо її підганяє вітер і листя. Ледь нахиливши голову, вона дивилась, як її черевички чіпляють рухливе листя. На її тонкому, матово-білому обличчі застиг вираз лагідної, невситимої [197] цікавості й ледь помітного подиву. Темні очі так пильно вдивлялись у світ, що навряд чи вона пропустила б навіть найменший лорух. Біла сукня на ній шелестіла. Монтегові здавалося, ніби він чує, як рухаються її руки в такт ході, і навіть невловиме відлуння - світлий трепет її обличчя, коли, підвівши голову, вона побачила чоловіка, який стояв за кілька кроків посеред тротуару. З дерев над ними з шурхотом падав сухий листяний дощ. Дівчина зупинилась і, здавалося, хотіла позадкувати, але натомість глянула на Монтега темними, сяйливими, жвавими очима, так ніби він сказав їй щось надзвичайно приємне. Але він лише привітався. Помітивши, що дівчина зачудовано дивиться на саламандру на його рукаві й на диск із феніксом на грудях, він проказав:

- Ви, певне, наша нова сусідка?

- А ви, мабуть...- вона відвела очі від емблем його професії,- пожежник? - її голос завмер.

- Як дивно ви це сказали...

- Я... я здогадалася б навіть із заплющеними очима.

- Що, запах гасу? Моя дружина завжди на це скаржиться,- засміявся він.- Його ніколи не можна цілком позбутися.

- Атож, не можна,- мовила вона з якимось острахом.

Монтегові здалося, ніби вона кружляє навколо нього, обертає його на всі боки, легенько стрясає, вивертає кишені, хоч вона й не зрушила з місця.

- Гас,- проказав він, уриваючи задовгу мовчанку,- мені пахне, як парфуми.

- Справді?

- Атож. Чом би й ні? Дівчина трохи подумала.

- Не знаю,- сказала вона, тоді озирнулась на тротуар, що вів до їхніх будинків.- Можна, я піду з вами? Мене звуть Кларіс Маклелен.

- Кларіс. А я - Гай Монтег. Ходімо. А чому ви так пізно блукаєте отут? Скільки вам років?

Теплої, але свіжої ночі вони йшли срібним від місячного сяйва тротуаром, і Монтегові здавалося, ніби в повітрі повівало тонким ароматом абрикосів і полуниць; він озирнувся і зрозумів, що це неможливо о такій порі року.

Була тільки дівчина, яка йшла поруч, у місячному [198] світлі її обличчя сяяло, мов сніг. Монтег знав - вона зараз обмірковує, як краще відповісти на його запитання.

- Так-от,- промовила дівчина,- мені сімнадцять і я божевільна. Мій дядько запевняє, що це в такому віці неминуче. Коли питають, скільки тобі років, каже він, відповідай, що сімнадцять і що ти схибнута. Вночі добре гуляти, правда ж? Я люблю вдихати запах речей, бачити їх, а інколи отак блукаю цілу ніч аж до схід сонця.

Знову запала мовчанка; нарешті Кларіс замислено сказала:

- Знаєте, я вас анітрохи не боюсь.

- А чого мене боятися? - здивувався він.

- Багато хто боїться вас. Я маю на увазі, боїться пожежників. Але ж ви, зрештою, людина як людина...

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 20.


Останній коментар

  12.02.2017

а що означають числа[ ... ]?


  09.06.2016

Жаль, що скорочено(


anonymous7108 07.07.2015

норм книжка


Додати коментар