Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > 451 градус за Фаренгейтом

- Я ніколи не читав його.

- Звісно, радикал.- Мілдред вертіла в руках телефонну трубку.- Ти що, хочеш, щоб я сама подзвонила брандмейстерові Бітті?

- Так, я ж сказав!

- Не кричи!

- Я не кричу.- Він підвівся в ліжку. Раптом його охопила лють і він, спаленівши, аж затрусився.

Вітальня ревіла в спекотному повітрі.

- Я не можу дзвонити йому. Не можу сказати, що я хворий. [233]

- Чому?

Тому що я боюся,- відказав він подумки.- Прикидаюся хворим, наче дитина, і боюся подзвонити, бо знаю, чим закінчиться ця коротка розмова: Так, брандмей-стере, мені вже полегшало. О десятій вечора буду на роботі.

- Ти не хворий,- сказала Мілдред.

Монтег упав на ліжко. Засунув руку під подушку. Схована книжка була на місці.

- Мілдред, що ти скажеш, якщо я тимчасово піду з роботи?

- Ти хочеш усе покинути? Після стількох років? Лише тому, що якась жінка зі своїми книжками...

- Якби ж ти її бачила, Мілдред!

- Вона ніхто для мене; хай би не тримала книжок. Вона знала, що за це доведеться відповідати. Ненавиджу її. Через неї ти хочеш піти з роботи, і не встигнеш оком змигнути, як нас викинуть на вулицю - і не буде нічого, ні будинку, ні роботи, нічогісінько!

- Ти там не була, ти не бачила,- промовив Монтег.- Певне, в книжках є щось таке, чого ми не можемо навіть уявити собі, тому ця жінка залишилась у будинку, охопленому вогнем. Певне, щось таки має бути в книжках! Бо хто піде на смерть отак, ні сіло ні впало?

- Вона просто дурна.

- Не дурніша за нас з тобою, а може, й розумніша. А ми її спалили.

- Все спливе, як вода під мостом.

- Ні, не спливе. То не вода, а вогонь. Ти коли-небудь бачила будинок після пожежі? Він тліє кілька днів. А цієї пожежі мені не загасити, поки мого віку. Господи! Я цілу ніч силкувався погасити її в своїй пам\'яті. Мало не збожеволів.

- Тобі слід було б подумати про це раніше, до того, як став пожежником.

- Подумати! Хіба в мене був вибір? Мій дід і батько були пожежниками. І навіть у сні я бачив себе пожежником.

З вітальні долинали звуки танцювальної музики.

- Сьогодні в тебе денна зміна,- сказала Мілдред.- Вже дві години ти мав бути на роботі - я щойно збагнула.

- І річ не тільки в тому, що та жінка померла,- вів далі Монтег.- Учора я подумав про всі свої змарновані [234] десять років. А ще думав про книжки. І вперше зрозумів, що за кожною стоїть людина. Людина плекала свої думки. Потім витрачала хтозна-скільки часу, аби їх викласти на папері. А мені це досі й на думку не спадало.- Він підвівся з ліжка.- Хтось, може, поклав усе життя, щоб записати те, що думав, що бачив, а тут з\'являюся я і - ф\'юїть! - за дві хвилини все перетворено в попіл.

- Дай мені спокій,- відказала Мілдред.- Я ж нічого не зробила!

- Дати тобі спокій! Все це дуже добре. Але як я можу дати спокій собі? Ні, не можна давати собі спокою. Треба, щоб ми непокоїлися, хоч іноді. Коли тебе останній раз щось турбувало? Щось важливе, справжнє?

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 20.


Останній коментар

  12.02.2017

а що означають числа[ ... ]?


  09.06.2016

Жаль, що скорочено(


anonymous7108 07.07.2015

норм книжка


Додати коментар