Слава ЗСУ!

- Я не кажу про самі речі, сер,- мовив Фабер.- Я кажу про значення речей. От я сиджу тут і знаю - я живу.

Оце, власне кажучи, і все. Годинна розмова, вірші, ці слова,- а тоді старий тремтливою рукою написав свою адресу на клаптику паперу. Доти жоден з них не згадував про те, що Монтег пожежник.

- Це для вашої картотеки,- сказав Фабер.- Про всяк випадок,- може, ви розсердитеся на мене.

- Не розсерджуся,- відповів Монтег.

У передпокої пронизливо сміялася Мілдред.

Монтег рушив до спальні, відчинив стінну шафу й почав перебирати картки в ящику з написом: Майбутні розслідування (?). Серед них була картка Фабера. Монтег тоді не виказав його, але й не знищив адреси.

Він набрав номер телефону. На другому кінці дроту сигнал кілька разів повторив ім\'я Фабера, перш ніж почувся кволий голос професора.

Монтег назвався. Запала довга мовчанка, а тоді:\'

- Слухаю, пане Монтег.

- Професоре, маю до вас досить незвичайне прохання. Скільки примірників Біблії залишилося в нашій країні?

- Не відаю, про що мова!

- Я хочу знати, чи залишився в нас хоч один примірник Біблії?

- Це пастка! Я не можу з усякими розмовляти по телефону.

- А скільки залишилося книжок Шекспіра чи Пла-тона?

- Жодної! Ви знаєте це не гірше за мене. Жодної! Фабер кинув трубку.

Монтег теж поклав свою. Жодної книжки! Звичайно, він це знав із списків, що висіли на пожежній станції. Але йому хотілося почути підтвердження від самого Фабера.

У передпокої його зустріла Мілдред. Вона була збуджена, обличчя розпашіле.

- Знаєш, у нас сьогодні в гостях дами! Монтег показав їй книжку.

- Оце Ветхий і Новий завіт, і...

- Не починай все знову!

- Може, це останній примірник у нашій частині світу.

- Ти повинен сьогодні ж повернути її! Адже бранд-мейстер Бітті знає про цю книжку? [252]

- Навряд чи він знає, яку саме книжку я взяв. Можна віддати іншу, але котру? Джефферсона?(1) Чи Торо?^ Яка з них цінніша? Коли ж Бітті знає, яку саме книжку я вкрав, а я підміню її, то він здогадається, що в нас тут ціла бібліотека!

У Мілдред почали тремтіти губи.

- Ну що ти робиш? Ти нас занапастиш! Що для тебе важливіше, я чи ця Біблія?

Вона знову пронизливо закричала, схожа на воскову ляльку, що розтавала від власного тепла.

Монтегові почувся голос Бітті:

Сідайте, Монтег. Дивіться. Обережно, ніби пелюстку квітки, беремо першу сторінку й підпалюємо. Потім другу. Вони стають ніби чорні метелики. Гарно, еге ж? Підпалюємо третю від другої, ланцюжком, розділ за розділом, усі дурниці, виражені словами, всі брехливі обіцянки, всі зношені ідеї й застарілу філософію.

Отак сидів Бітті, чоло якого зрошував піт, а підлога була всіяна роями чорних метеликів, що загинули в вогняному смерчі.

Мілдред перестала кричати так само раптово, як і почала. Монтег не звертав на неї уваги.