Слава ЗСУ!

- Залишається тільки одне,- мовив він.- До вечора, коли треба буде віддавати книжку Бітті, зробити копію.

- Ти будеш удома, коли почнеться програма Білого клоуна? - крикнула Мілдред йому навздогін.

Не обертаючись, Монтег зупинився в дверях.

- Міллі! Тиша.

- Ну що?

- Міллі, Білий клоун тебе любить? Відповіді не було.

- Міллі...- Він облизнув губи.- Твої родичі люблять тебе? Люблять тебе віддано, всім серцем і душею, га, Міллі?

Він відчував, що вона, розгублено кліпаючи, дивиться йому в потилицю.

- Чого ти запитуєш про такі дурниці?

(1) Джефферсон Томас (1743-1826) - американський просвітитель, третій президент США, автор проекту Декларації незалежності.

(2) Тор о Генрі Девід (1817-1862)-американський письменник, мислитель. [253]

Йому хотілося плакати, та губи були міцно стиснені, а на очах не було сліз.

- Якщо побачиш за дверима собаку, дай йому штурхана за мене,- сказала Мілдред.

Він, вагаючись, постояв перед дверима, а тоді прочинив їх і вийшов.

Дощ ущух, сонце хилилося до вечірнього пругу на безхмарному небі. Ні біля будинку, ні на лужку, ні на вулиці нікого не було. Монтег полегшено зітхнув і грюкнув дверима.

Монтег їхав у метро.

Я весь наче застиг,- думав він.- Коли це почалося? ; Коли застигло моє обличчя, моє тіло? Чи не тієї ночі, ко-: ли я зачепився ногою за пляшечку від таблеток, ніби за замасковану міну?

Це минеться. Не зразу, звичайно, потрібен певний часі Але я зроблю все, щоб це минуло, і Фабер допоможе мені. Хто-небудь поверне мені моє колишнє обличчя і колишні руки, вони стануть такими самими, якими були. А зараз навіть усмішка, моя обпалена вогнем усмішка покинула мене. Без неї я наче сам не сам.

Повз нього мчали кремові плитки і густа чорнота тунелю, цифри і знову чорнота, все мчало мимо, все складалося в якийсь незрозумілий підсумок.

Колись, у далекому дитинстві, одного спекотного літнього дня він сидів під блакитним небом серед жовтих дюн на морському узбережжі й намагався наповнити піском решето, бо двоюрідний брат підступно обманув його, сказавши: Наповниш решето піском - матимеш десять центів. Але що швидше він накидав пісок\'у решето, то швидше, з сухим гарячим шелестінням, пісок висипався крізь решето! Руки німіли, пісок обпікав їх, а решето все було порожнє. Монтег мовчки сидів на березі того липневого дня, і сльози котилися по його щоках.

Тепер, коли пневматичний поїзд мчав його, погойдуючи, порожніми підземними коридорами міста, він пригадав жорстоку логіку решета і, опустивши очі, побачив, що в нього в руках розкрита Біблія. В вагоні було повно людей, а він тримав Біблію,- і раптом у нього сяйнула безглузда думка: якщо читати швидко і все поспіль, може, в решеті затримається хоч трохи піску. Монтег почав читати, але слова висипалися в дірки, й він подумав, що через кілька годин він зустрінеться з Бітті й треба буде [254] віддати йому книжку, отже, не можна пропускати жодного речення, слід запам\'ятати кожен рядок. Я мушу це зробити! Він стиснув книгу. Радіорупори ревіли, мов сурми: