Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > 451 градус за Фаренгейтом

- Зубна паста Д є н є м!

Замовкніть,- подумав Монтег.- Погляньте на польові лілеї, як зростають вони,- не трудяться, ані прядуть...

- Зубна паста Д є н є м! Не трудяться...

- Зубна паста...

Погляньте на польові лілеї, як зростають вони... Замовкніть, замовкніть нарешті!..

- Д є н є мП!

Він знову розгорнув книжку, гарячково перегорнув кілька сторінок, обмацуючи їх, мов сліпий, не кліпаючи, вдивлявся в кожний рядок, у кожну літеру.

- Д є н є м. По літерах: д-е-н... : Не трудяться, ані прядуть...

Сухий шерех гарячого піску, що сиплеться крізь решето...

- Д є н є м оздоровлює!.. Погляньте на польові лілеї, лілеї, лілеї...

- Зубний еліксир Д є н є м!

- Замовкніть, замовкніть, замовкніть!..- це благання, цей крик з такою силою вихопився з грудей Монтега, що він сам незчувся, як скочив на рівні, а ошелешені пасажири галасливого вагона злякано сахнулися від чоловіка з божевільним виразом почервонілого обличчя, який щось белькотів смаглими вустами, стискаючи в руках книжку,- люди, які ще мить тому спокійно притупували ногами в такт вигукам Зубна паста Д є н є м, зубний еліксир Д є н є м, зубна паста, паста... - раз, два, три, раз, два, три, раз, два, раз; усі, хто щойно машинально бурмотів зубна паста, зубна паста, зубна паста.... І наче щоб помститися на Монтегові, радіо вивергнуло на нього тонни музики - брязкіт і дзвін бляхи, міді, срібла, бронзи... Люди, оглушені тим скреготом, заціпеніли; вони не тікали, бо нікуди було тікати: величезний пневматичний поїзд мчав тунелем глибоко під землею.

- Польові лілеї... - Д є н є м!

- Я кажу, лілеї!

Люди зачудовано дивилися на нього. [255]

- Покличте кондуктора...

- Він зсунувся з розуму!

- Станція Нолл В\'ю! Засичавши, поїзд зупинився.

- Нолл В\'ю! - голосно.

- Д є н є м... - пошепки. Губи Монтега ледь ворушилися: Лілеї... ; Двері вагона із свистом розсунулися. Монтег стояв.

Зітхнувши, двері почали зачинятися. І лише тоді Монтег кинувся із безгучним криком вперед, розштовхуючи пасажирів, і вискочив на платформу крізь вузьку шпарину. Він біг між білими кахлями тунелю, не зважаючи на ескалатори, бо хотів відчути, що його ноги рухаються, руки розгойдуються в такт бігу, легені роздуваються і стискуються, а повітря обпікає горло. Навздогін линуло ревіння: Д є н є м, Д є н є м, Д є н є м! Поїзд засичав, наче змія, і згинув у чорній проймі тунелю.

- Хто там?

- Це я, Монтег.

- Що ви хочете? .

- Впустіть мене.

- Я нічого не зробив!

- Та я сам, не бійтеся!

- Присягніться!

- Присягаюсь!

Двері повільно відчинилися. Визирнув Фабер - у денному світлі він здавався дуже старим, кволим і переляканим. Вигляд у старого такий, ніби він багато років не виходив надвір. Його обличчя і білі стіни кімнати були одного кольору. Білішими здавалися й вуста, і щоки, і сиве волосся, і бляклі, блідо-голубі очі. Раптом його погляд упав на книжку під пахвою Монтега - і старий ураз перемінився, тепер він уже не був ані таким старезним, ані кволим. Його страх поступово минав.

Попередня
-= 37 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 20.


Останній коментар

  12.02.2017

а що означають числа[ ... ]?


  09.06.2016

Жаль, що скорочено(


anonymous7108 07.07.2015

норм книжка


Додати коментар