Слава ЗСУ!

Мобілізовано десять мільйонів,- шепотів голос Фа-бера в другому вусі,- але кажуть, що один. Так спокійніше.

- Фабер! Так.

- Я не думаю. Я просто виконую, що мені наказано, як це робив завжди. Ви сказали дістати гроші - і я дістав. Але сам я не подумав про це. Коли ж я почну діяти самостійно?

Ви вже почали, коли це сказали. Але попервах вам доведеться покладатися на мене.

- На тих я теж покладався.

Так, і бачите, до чого це призвело. Якийсь час ви блукатимете навмання. Але ось вам моя рука.

- Я не хочу переходити на чийсь бік, аби робити тільки те, що мені скажуть. Навіщо тоді переходити? [266]

Ви вже порозумнішали, Монтег.

Монтег відчув під ногами знайомий тротуар - ноги самі собою несли його додому.

Хочете, я вам почитаю? Спробую читати так, щоб ви все запам\'ятали. Я сплю лише п\'ять годин на добу. Вільного часу досить. Коли хочете, я читатиму вам щовечора, на сон. Кажуть, мозок сплячої людини все запам\'ятовує, якщо тихенько нашіптувати на вухо.

- Так, хочу.

Тоді слухайте.- Далеко, на іншому кінці нічного міста, зашурхотіли сторінки.- Книга Нова.

Зійшов місяць. Монтег ішов, безгучно ворушачи губами.

О дев\'ятій годині, коли він вечеряв, гучномовець біля вхідних дверей сповістив, що прийшли гості, і Мілдред кинулася в передпокій так квапливо, наче людина, що втікає від виверження вулкану.

Ввійшли місіс Фелпс і місіс Бауелс; тримаючи в руках пляшки мартіні, вони щезли в вітальні, наче у вогняному кратері. Монтег перестав їсти. Ці жінки були схожі на страховинні скляні люстри, які дзвенять тисячами підвісок. Навіть крізь стіни сяяли безглузді посмішки дам і долинали їхні верескливі голоси.

Ще жуючи, Монтег зупинився в дверях вітальні:

- У вас чудовий вигляд!

- Чудовий!!

- У тебе прекрасний вигляд, Міллі!

- Прекрасний!

- У всіх вигляд прегарний!

- Прегарний! Монтег дивився на них.

Спокійно, Монтег,- шепотів йому у вухо Фабер.

- Шкода, що я тут затримався,- майже нечутно сказав Моитег.- Слід було б їхати до вас із грішми.

Ще є час завтра. Обережніше, Монтег! - Чудове ревю, чи не так?

- Чудове!

На одній телевізорній стіні якась жінка, усміхаючись, пила апельсиновий сік. Як це їй вдається? - подумав Монтег, відчуваючи до неї ненависть. На інших стінах видно було в рентгенівських променях, як освіжаючий напій рухається по стравоходу тієї жінки до шлунка, що аж тремтів од захвату. Раптом вітальня ринула до хмар [267] на ракеті; потім пірнула в каламутні зеленаві води моря, де сині риби поїдали червоних і жовтих риб. А за хвилину троє білих мультиплікаційних клоунів уже відрубували один одному руки й ноги під вибухи сміху, що безперестанно напливали й відпливали. Через дві хвилини вітальня перенеслася за місто, де по треку з шаленою швидкістю ганяли автомобілі, зіштовхувались і збивали один одного. Монтег бачив, як у повітря злетіли кілька людських тіл.