Слава ЗСУ!

- Доказ моєї ганебної боягузливості. Я стільки років пробув отут, у цих стінах, сам на сам зі своїми думками! Єдиною втіхою було поратися коло електронних приладів і радіоприймачів. Відтак моя боягузливість і воднораз [264] бунтівничий дух, що заховався десь під нею, спонукали мене створити ось це.

Він узяв невеликий зеленавий металевий предмет, що нагадував кулю малого калібру.

- Звідки я взяв гроші на це? Звісно, грав на біржі, бо ж це останній порятунок для небезпечних безробітних інтелігентів. Отож я грав на біржі, працював над цим винаходом і чекав. Півжиття просидів, тремтів од страху і чекав, поки хто-небудь заговорить зі мною. Сам я не наважувався звернутися ні до кого. Того дня, коли ми з вами сиділи в парку, я знав, що ви колись завітаєте до мене, а от з вогнем чи з дружбою - важко було сказати. Оцей маленький апарат був готовий уже кілька місяців тому. А сьогодні, однак, я мало не дозволив вам піти - ось який я боягуз.

- Схоже на радіоприймач черепашку.

- Але прилад не тільки приймає!- Він слухає! Якщо ви вкладете його в вухо, Монтег, я можу спокійно сидіти вдома, гріючи свої старі кістки, і водночас слухати й вивчати світ пожежників, вишукувати його дошкульні місця, не наражаючись на небезпеку. Я - наче бджолина матка, що сидить у своєму вулику. А ви робоча бджола, моє чутке вухо. Я міг би мати вуха в усіх кутках міста, серед різних людей, слухати все й аналізувати. Бджоли можуть загинути, а я сидітиму у безпеці, переживаючи свій страх з максимумом комфорту й мінімумом ризику. Тепер ви бачите, як я мало ризикую, якої зневаги я заслуговую!

Монтег вклав зеленаву кульку в вухо. Старий теж вклав собі в вухо такий самий прилад і поворушив губами:

- Монтег!

Голос лунав десь у глибині Монтегового мозку.

- Я чую вас! Старий засміявся.

- Я вас теж добре чую! - Фабер говорив пошепки, але голос його чітко лунав у Монтега в голові.

- Коли настане час, ідіть на пожежну станцію. Я буду з вами. Послухаємо вашого брандмейстера Бітті разом. Може, він один із нас. Я підкажу вам, що говорити. Ми слазно його розіграємо. Скажіть, ви зневажаєте мене за цю електронну боягузливість? Я вас виганяю на вулицю, в ніч, а сам залишаюся за лінією [265] фронту; мої вуха слухатимуть вас, а за це можуть стяти голову вам.

- Кожен робить, що може,- відповів Монтег. Він уклав Біблію в руки старого.- Ось, беріть. Я спробую віддати якусь іншу книжку замість цієї. А завтра...

- Так, завтра я зустрінуся з безробітним друкарем. Хоч це зроблю для діла...

- На добраніч, професоре.

- Навряд чи ця ніч буде доброю. Але я весь час буду з вами, дзижчатиму вам у вухо, наче комар, коли знадоблюсь. І все-таки доброї вам ночі, Монтег, хай вам щастить.

Двері відчинились і зачинилися. Монтег знов опинився на темній вулиці, знов сам на сам зі світом.

Тієї ночі навіть небо ніби готувалося до війни. По ньому мчали хмари, а між ними, наче ворожі дозорці, плавали міріади зірок; небо, здавалося, ось-ось упаде на місто й перетворить його на хмару білого пороху; в червоній заграві сходив місяць.

Ось якою була та ніч.

Монтег ішов од станції метро; в кишені лежали гроші (він уже відвідав банк, який працював цілодобово - його обслуговували роботи); він ішов і слухав черепашку, що гомоніла в вусі: Мобілізовано мільйон чоловіків. Якщо почнеться війна, швидка перемога гарантована... Раптом наринула музика і заглушила голос диктора.