Слава ЗСУ!

- Звичайно!

- Так ось, я - це Республіка Платона. Хочете почитати Марка Аврелія? Сіммонс - це Марк Аврелій.

- Моє шанування! - промовив Сіммонс.

- Здрастуйте,- відповів Монтег.

- Дозвольте познайомити вас з Джонатаном Свіфтом, автором гострої політичної сатири Подорожі Гулліве-ра. А цей добродій - Чарлз Дарвін. Ось Шопенгауер, це - Ейнштейн, а цей, поруч зі мною, Альберт Швейцер, добрий філософ. Ось ми всі перед вами - Арістофан і Махатма Ганді, Гаутама Будда і Конфуцій, Томас Джеф-ферсон і Лінкольн -до ваших послуг. Ми також Мат-фей, Марко, Лука та Іоанн.

Вони засміялися.

- Цього не може бути! - вигукнув Монтег.

- Ні, це так,- відповів, усміхаючись, Гренджер.- Ми також спалюємо книжки. Прочитаємо книжку - і спалюємо, щоб її у нас не знайшли. Мікрофільми не виправдовують себе. Ми весь час мандруємо, плівку довелось би десь закопувати, а потім повертатися до неї. Це ризиковано- нас можуть викрити. Отож ліпше все зберігати в голові, де ніхто нічого не побачить, нічого не запідозрить. Ми всі - уривки і шматки історії, літератури, міжнародного права; Байрон, Том Пейн (1), Макіавеллі(2), Христос - усе тут, у наших головах. Але вже пізня година. І почалася війна. Ми тут, а місто там, у своїх різнобарвних шатах. Про що ви думаєте, Монтег?

- Думаю, який же я був дурний, коли намагався щось зробити самотужки,- підкидав книжки в будинки пожежників і подавав сигнал тривоги.

- Ви робили, що могли. Якби це робили по всій країні, наслідки були б чудові. Але наш шлях простіший і, на нашу думку, кращий. Ми прагнемо зберегти знання, які нам ще будуть потрібні, зберегти їх повністю. Поки Що ми не хочемо нікого зачіпати чи підбурювати. Бо

(1) Пейн Томас (1737-1809)-американський просвітитель.

(2) Макіавеллі Нікколо (1469-1527) - італійський мислитель, письменник. [313]

якщо нас знищать, то загинуть і всі знання, що ми зберігаємо, загинуть, може, назавжди. Ми з певного погляду мирні громадяни: мандруємо собі занедбаними коліями, ночуємо в горах. І місто дало нам спокій. Часом нас зупиняють, обшукують, але у нас нема нічого недозволе-ного. Наша організація вельми гнучка, розгалужена, розкидана по всій країні. Декотрі з нас поробили собі пластичні операції, змінили свою зовнішність. Тепер нам дуже важко; ми чекаємо, щоб скоріше почалась і закінчилася війна. Це жахливо, але ми нічим не можемо зарадити, бо не ми керуємо країною,- ми лише незначна меншість, голос волаючого в пустелі. Коли закінчиться війна, тоді, може, придамося й ми для чогось.

- І ви справді вважаєте, що вас слухатимуть?

- Якщо ні, доведеться знову чекати. Ми передамо книжки з вуст у вуста нашим дітям, а ті, в свою чергу, передадуть їх іншим. Багато, звісно, загубиться. Але не можна людей примусити слухати. Вони повинні самі збагнути, що трапилося, чому світ вибухнув під ними. Вічно так тривати не може.

- Чи багато вас?

- Тисячі на дорогах, занедбаних залізничних коліях, з вигляду ми інєтяги, але в головах у нас цілі бібліотеки. Спочатку все було стихійно. В кожного була якась книжка, котру він хотів запам\'ятати. Ми зустрічались один з одним і впродовж двадцяти чи більше років створили щось на зразок товариства, розробили план. Нам потрібно було зрозуміти найголовніше - те, що ми самі по собі ніщо, ми не повинні бути педантами чи зверхніми стосовно інших лійдей. Ми всього-на-всього обкладинки, які захищають книжки від пошкоджень, і нічого більше. Декотрі з нас живуть у невеличких містах. Розділ перший з книжки Торо Уолден живе в Грін Рівер, розділ другий - в Уїллоу Фарм, штат Мен. У штаті Меріленд є містечко, що налічує всього двадцять дев\'ять чоловік; навряд чи на те містечко коли-небудь кидатимуть бомби; там зберігається повне зібрання творів Бертрана Рассе-ла. Це містечко можна взяти в руки, наче книжку, перегорнути сторінки - от скільки сторінок у голові кожного жителя. А коли закінчиться війна, тоді якогось дня якогось року книжки можна буде написати знову; ми скличемо всіх цих людей, і вони прочитають напам\'ять усе, що знають, а ми все надрукуємо на папері. Може, колись [314] знову настане доба пітьми і доведеться все починати спочатку. Але в людини є чудова риса: якщо треба починати все з самого початку, вона не зневірюється і не втрачає мужності, бо знає, що це дуже важливо і варто зусиль.