Слава ЗСУ!

Потяги твого обличчя
(в сенсі)
поїзди твого обличчя -
die Gesichstzuge
Сильно
відрізняють ся 1.
від іншого
і
brechen-brach.
Gebrochen
Написала вона це актуальному коханцеві — доволі похмурому персонажеві «з підвищеним еротизмом, літаючою нудьгою і культовим статусом». Так він сам про себе казав. так казали його 38 років, з яких Євка повсякчас стьобалась. Але він направду був культовим чуваком і його можна було гарненько ви-ко-рис-то-ву-ва-ти. Головне — то вмілі лестощі. Такі, як сказав мудрець, сподобаються й найскромнішому. Євці просто бувало смішно. Звісно, як завжди, на початку кожних нових стосунків, хапав стрьом, що не вистачить цинізму, і вона закохається. Поряд з ним вона відчувала такий наплив енергії і збудження, що інколи навіть було важко ходити. Його похмурість і відсутній вигляд видирали з Євчиних глибин цілу лавину божевілля й пристрасті. О так, у ліжку він вмирав від неї, вмирав і відроджувався знову. Йому ж-бо було 38, а їй — 21, тож 17 років невтомно ганяли між ними під час того, як вони кохалися. Хоча... Так, певно, такому коханню більше підходить слово «трахалися». Брутально, голосно, довго, різко, різно і розбещено. А інколи зовсім без слів. Тоді Євка злісно сама собі всміхалася. «Знаєш, я завжди мріяв знайти дівчину, котра б у ліжку розмовляла українською», - казав він. Казав, коли Євка якраз мовчала українською. Казав, зрозуміло, російською. А писав обома. Дуже модно і дуже кічувато. Може, то був його стиль. Зате любив Джойса. Може, то була його перевага. А зранку, щоб прокинутися, вмикав Моцарта. Жив один з двома комп'ютерами, одним телевізором, одним музичним центром, одним ліжком, 275-ма журналами і 467-ма книжками. А ще в нього був телефон, глобальна мережа і локальний світ. Людей він поділяв на «космосів» і «штірліців». «Космоси завжди торочать про чакри і пориваються всадити тебе на свою ракету і відправити в космос на зустріч з Богом, а штірліци ходять нашугані, шепочучи, що всі довкола змовились і світ загине...» — казав він. А от Кастанеду він не любив. І навіть не читав. «Ну і пес з тобою,» — подумала Євка.
Сам ти дебільна ізотерика... Ще скажи, що це книжка про наркоту... — Але зрештою, невдячна то справа — вчити 38-річного чоловіка. Так... Але звідки ж тоді бралися у ній материнські інстинкти до нього? «Тварюка, поміняй монітор, в тебе й так одне око 0,3... Слухай, як ти можеш їсти таку гидоту?! Ходім, я щось вигадаю вдома...» і таке інше.
Якось зранку він, після проведеної бозна-де й бозна-з ким ночі, подзвонив Євці. Рештки шарової наркоти й туманних галюцинацій приємно погладили Євку через слухавку.
- Ти знаєш, - сказав він, - Я згадав ще про третю категорію людей. Я їх називаю якось типу Фрейди.
- Фройди, - виправила Євка.
- Не важливо. Вони пхають свій галімий психоаналіз, куди він тільки лізе...
- Це типу я?
- От чого ти все до себе ліпиш — що, інших людей нема?! Так от, ці підараси умудрилися залізи навіть в літературу. В літературу — цю сакральну річ!
- Так, - погодилась Євка, - інколи це ідіотсько. Я скажімо, не можу збагнути, що викладають на курсі «Психоаналіз в літературі» в моєму університеті. Просто модна фішка. І дуже мало компетентних людей.
Взагалі, вона часто пропонувала йому сходити до її знайомого аналітика, щось вирішити з цими депресіями нізвідки і впаданнями в прострацію ні з того ні з сього. Він ні в що не вірив. Йому було багато років. Він зустрів достатньо пафосних нікчем по дорозі, щоб викохати в собі такі «стійкі» позиції. Він не вірив ні Євці, ні в Євку.
Знаю я тебе: сьогодні любиш, завтра — ні...
Євка на те промовчала: то ж дійсно була правда. Але правда передчасна й нецікава. Правда, яку його шлунок буде перетравлювати важко й нешвидко. Хоча... його буде шкода. І, як не дивно, шкода саме за те, що він у неї не повірив. Він не бачив у ній ні розуму, ні обдарованості, ні духовної сили.
Красива замозакохана дівчинка... — казав він, проводячи пальцями по її тілу. Воно, мабуть, було останнім гачком, за який могли вчепитись підсліпуваті очі його збитої на старий матрац душі.
А Євка особливо й не напружувалась із цього приводу. Він будив у ній «домогосподарські інстинкти»: їй хотілося для нього готувати, створювати затишок, відкладати інтелектуальні амбіції в задню кишеню спокусливих штанців і зваблювати, зваблювати...

Бачиш, яка я ідеальна? — питала вона, прикрашаючи чергову страву.
Ти завжди така, чи тільки на початку?
Ну... Я ж казала тобі, що почуття обов'язку в мене повністю відсутнє. Тож усе, що я роблю — мої найщиріші устремління. Все по-чесному, без моралі...
А потім він сказав, що вона вміє любити. «О, так, це я справді умію...» — гірко подумала Євка, а вголос промовила:
- На те я й 90-60-90.
- Хвалько... — зітхнув він. — І що ж мені з тобою робити?
- Ну нічого собі! Як то — що робити? Їсти я не прошу, поливати мене, як твій кухонний лопух, також не треба.
- О так, ти й сама кого хоч полиєш... — примружився він на згадку про свіжий секс у душі.
- Ну от. Бач, яка я самостійна. Так що все нормально... — Євка стояла в коридорі зовсім гола, обмотуючи шию його шарфом. — Личить?
- Так, дуже. Не знаю, куди дивився фотограф з тої твоєї еротичної сесії. Стільки класних речей можна було використати... — Він розмотав шарф із Євчиної шиї. — А з приводу того, що все нормально... Уже той факт, що ти звідкись взялася в моєму житті, уже щось ненормальне, ех...
Яка патетика.