Слава ЗСУ!

- Ваша величність, - задеренчав Піцель, - ви не знаєте, скільки це викличе ускладнень. Залізний банк...

- ...залишиться у себе в Браавосі, за морем. З часом вони отримають своє золото, мейстер. Ланістери завжди платять свої борги.

- В браавосійців на цей рахунок є своє прислів'я. - Ланцюг Піцеля, прикрашена дорогими каменями, тихенько дзенькнула. - «Залізний банк завжди отримає своє».

- Він отримає своє, коли буде завгодно мені, а доти хай зволить почекати. Починайте закладку своїх кораблів, лорд Уотерс.

- Охоче, ваша величність.

- Далі... - Сір Харіс взяв зі столу ще якийсь пергамент, - ось лист, де лорд Фрей звертається з проханнями...

- Скільки ще земель та почестей здатний поглинути цей чоловік? - обурилась Серсея. - У дитинстві він, напевно, смоктав трьох мамок.

- Мілорди можуть не знати, - вставив Квиберн, - але в міських харчівнях та винних підвалах подейкують, ніби трон причетний до злочину лорда Фрея.

Всі інші розгублено дивилися.

- Це ви про Червоне Весілля? - запитав Аурин.

- Злочин? - повторив сір Харіс. Піцель голосно прочистив горло, Росбі закашлявся.

- Особливо стараються горобці, - продовжував Квиберн. - Червоне Весілля волає проти законів божих і людських, кажуть вони, і всі, хто в ній брав співучасть, прокляті.

Серсея миттю розкусила, до чого він хилить.

- Лорд Уолдер вже дуже старий і скоро постане перед судом нашаго Батька. Нехай горобці чорнять його пам'ять, скільки хочуть. До нас це не має стосунку.

- О ні, - сказав сір Харіс.

- Ніякого, - сказав Меррівезер.

- Навіть думати так не годиться, - сказав Піцель. Лорд Джайлс закашлявся.

- Якщо могилу лорда Уолдера обплюють, черв'якам буде все одно, - погодився Квиберн, - але не зле б і покарати когось за Червоне Весілля. Кілька голів, знятих з Фреїв, могли б пом'якшити Північ.

- Лорд Уолдер нікого з своїх в образу не дасть, - заперечив Піцель.

- Він не дасть, - простягнула Серсея, - але його спадкоємці можуть бути не настільки педантичні. Є надія, що лорд Уолдер надасть нам люб'язність і не буде зволікати з його смертю. І якщо новий лорд переправи захоче позбавитися від докучливих зведених братів, сестер і родичів, то найпростіше звинуватити їх у злодійстві.

- Поки лорд Уолдер живий, треба розглянути ще одну справу, - сказав Уотерс. - Золоті Мечі розірвали договір з Миром. У гавані я чув, що вони перейшли до лорда Станіса і він тепер переправляє їх через море.

- Чим він платити їм буде? - засумнівався Меррівезер. - Снігом? Не дарма ж вони називаються золотими - а багато у Станіса золота?

- Дуже небагато, - запевнила королева. - Лорд Квиберн говорив з командою мирійської галеї, що стоїть в затоці. Вони запевняють, що Золоті Мечі направляються в Волантис. Якщо вони збираються переправитися у Вестерос, то йдуть трохи не в ту сторону.

- Можливо, їм набридло битися на боці тих, хто програв, - припустив Меррівезер.

- І це вірно, - погодилась з ним королева. - Тільки сліпий не здатний бачити, що ми ось-ось виграємо війну. Лорд Тірел стоїть біля стін Штормового Краю, а Фреї і мій кузен-Давен, новий Захисник Заходу, скоро візьмуть Ріверран. Кораблі лорда Редвина пройшли Тартську протоку і швидко рухаються вздовж узбережжя. На Драконячому Камені проти його флотилії залишилася лише жменька рибальських човнів. Замок може протриматися якийсь час, але як тільки ми займемо порт, гарнізон буде відрізаний від моря. І з усіх супостатів у нас залишиться тільки сам Станіс.

- Він, якщо вірити лорду Яносу, хоче об'єднатися з здичавілими, - зауважив Піцель.

- Дикуни в шкурах, - махнув рукою Меррівезер. - Станіс, напевно, зовсім зневірився, якщо шукає союзу з ними.

- Наявний не тільки відчай, але і дурість, - розсудила королева. - Тепер Русе Болтон без зусиль переманить північан до нас - адже відомо, як вони ненавидять здичавілих. Деякі будинки вже долучилися до його байстрюка, щоб вибити остров'ян з Рову Кейлин і розчистити лорду Болтону шлях назад на Північ. Амбер, Рисвелл... не пам'ятаю, хто там ще. Навіть Біла Гавань може скоро стати нашою. Її лорд дав згоду видати обох онучок за наших союзників Фреїв і пустити в свій порт наші кораблі.

- Я думав, у нас їх немає, - розгубився сір Харіс.

- Виман Мандерлі був відданим прапороносцем Еддарда Старка, - нагадав великий мейстер. - Чи можна йому довіряти?

- Довіряти не можна нікому.

- Він старий, товстий і наляканий - але в одному, правда, твердий. Заявляє, що не схилить коліна, поки йому не повернуть спадкоємця.

- А що, цей спадкоємець у нас? - запитав сір Харіс.