Слава ЗСУ!

- І як же ти думаєш утримати Староміст?

- Мені вистачить кількох днів, щоб розграбувати його. Багатства Хайтауерів...

- Ти хочеш золота?

- Я хочу крові.

- Лорд Тайвін пришле мені голову Гори.

- А хто надішле нам голову лорда Тайвіна? Гора завжди був його улюбленцем, про що ти прекрасно знаєш.

Принц показав на ставки.

- Будь так люб'язна, Обаро, поглянь на дітей.

- Не бажаю бути люб'язною. У мене інше бажання: увігнати спис у черево Тайвіна. І пошукати золото в його кишках під пісню «Рейни з Кастамере».

- Подивися на них, - повторив князь. - Я наказую.

Кілька старших дітей засмагали, лежачи обличчям вниз на рожевому мармурі, інші борсалися в морі. Троє будували з піску замок з високим шпилем на зразок вежі Спис у Старому палаці. Не менше двадцяти дітлахів плескалися у великому ставку - маленькі, сидячи на плечах у великих, намагалися зіпхнути один одного у воду. Кожне падіння супроводжувалося гучним реготом. Одна дівчинка, горіхово смаглява, як раз в цей час зірвала білявого хлопчика з плечей його брата.

- Твій батько колись теж грав так, а до нього і я, - сказав принц. - Між нами десять років різниці, і я пішов звідси, коли він тільки доріс до гри, але я спостерігав за ним, коли приїжджав до матінки. Він навіть у дитинстві був злим. І швидким, як водяна змія. Найчастіше він скидав у воду хлопчиків набагато більше себе. Він нагадав мені про це в той день, коли їхав в Королівську Гавань. І заприсягнувся, що зробить те ж саме знову. Інакше я ні за що не відпустив би його.

- Не відпустив би? - засміялася Обара. - Наче ти міг його втримати. Червоний Змій Дорна завжди ходив куди хотів.

- Так, вірно. Я хотів би знайти якісь слова розради...

- Я не за розрадою прийшла до тебе, - так само зневажливо процідила Обара. - Коли мій батько з'явився за мною, мати йому заперечила. «Вона дівчинка, - казала мати, - і навряд чи вона твоя дочка. У мене було з тисячу інших чоловіків». Він кинув свого списа мені під ноги і вдарив матір по обличчю так, що вона розплакалася. «Хлопчики або дівчатка, ми ведемо свої битви, але вибір зброї боги надають нам самим». Сказавши це, він вказав на спис і на сльози матері - і я підняла спис. «Я ж казав, що вона моя», - сказав батько і забрав мене. Через рік мати упилася до смерті. Кажуть, вона плакала, коли вмирала. - Обара підступила до самого крісла. - Дозволь мені битися списом - більшого я не прошу.

- Це серйозне прохання, Обаро. Я повинен з ним переспати.

- Ти і так вже спав дуже довго.

- Можливо, ти й права. Я пришлю тобі вість в Сонячний Спис.

- Звістка про війну - іншого мені не треба. - Обара розвернулася на підборах і пішла настільки ж гнівно, як і прийшла, щоб взяти на стайні свіжого коня і пустити його навскач.

- Ви відчуваєте біль в ногах, мій принц? - запитав залишившийся на терасі мейстер.

- Запитай ще, чи жарко гріє сонце, - зі слабкою усмішкою відповів Доран.

- Принести вам питво?

- Ні. Я потребую ясного розуму.

- Мій принц, варто було... - нерішуче промовив мейстер, - чи варто дозволяти леді Обарі повернутися в Сонячний Спис? Вона напевно буде розпалювати простолюдинів своїми промовами. У народі ваш брат користувався любов'ю.

- Як і у всіх нас. - Принц притиснув пальці до скронь. - Втім, ти правий. Треба і мені повернутися в Спис.

- Розсудливо це? - засумнівався мейстер.

- Ні, проте необхідно. Пошли гінця - нехай велить Рикассо відкрити мої покої Сонячної вежі і повідомить мою дочку Аріанну, що я буду там завтра.

Моя маленька принцеса... Капітан дуже сумував за нею.

- Вас побачать, - застеріг мейстер.

Капітан розумів, про що він. Два роки тому, коли вони покинули Сонячний Спис заради спокою і самоти Водних Садів, Доран був ще зовсім не такий поганий. Тоді він ще ходив, хоч і повільно, спираючись на палицю і гримасуючи на кожному кроці. Принц не бажав показувати ворогам свою нинішню слабкість, адже у Старому палаці і примикаючому до нього місті повно очей. Очей і сходинок, які він зДілати не зможе, думав капітан. Йому довелося б злетіти, щоб дістатися до вершини Сонячної вежі.

- Хай бачать. Треба ж комусь вилити масло на бурхливі води. Дорну слід нагадати, що у нього поки ще є принц - нехай навіть цей принц старий і хворий на подагру.

- У Сонячному Списі вам доведеться дати аудієнцію принцесі Мірцеллі. З нею буде її білий лицар, а він, як вам відомо, справно пише своїй королеві.

- Не сумніваюся.

Білий лицар... Капітан нахмурився. Сір Аріс приїхав в Дорн зі своєю принцесою, як він, Арео Хотах, колись зі своєю. Навіть імена у них до дивацтва схожі: Арео і Аріс, але на цьому і кінець подібності. Капітан назавжди залишив Норвос і його бородатих жерців, а сір Аріс Окхарт досі служить Залізному Трону. Хотах, буваючи у справах принца в Сонячному Спис, завжди з деяким сумом дивився на цього чоловіка в довгому білосніжному плащі. Він передчував, що їм коли-небудь доведеться битися і що в цей день його сокира раздробит череп білого лицаря. Бути може, цей день вже недалекий, подумав капітан, ковзаючи пальцями по гладкому ясеневому держаку.