Слава ЗСУ!

Коли «Пряний вітер» пробирався через Сходинки, мейстер став забувати, як Сема звуть, і часто брав його за когось із своїх померлих братів.

- Він був занадто слабкий для такої довгої подорожі, - говорив Сем Ліллі, ковтаючи ром. - Джон не міг не розуміти цього. Хіба можна відправляти в море старого, якому минуло сто два роки? Залишся Ейємон у Чорному Замку, він, бач, витримав би ще років десять.

- Або вона спалила б його. Червона жінка. - Навіть тут, у тисячі ліг від Стіни, Ліллі уникала називати Мелісандру по імені. - Їй потрібна королівська кров для її багать. Вель це знала і лорд Сноу знав. Тому малюка Даллі і підмінили моїм, щоб я його забрала. Мейстер Ейємон помер, але помер мирно, увісні, - а якби він залишився, вона б його спалила.

Він все таки буде спалений , понуро подумав Сем, тільки зроблю це я. Таргарієни завжди віддавали своїх небіжчиків полум'ю. Квухуру Mo, звичайно, не дозволив би розвести похоронне багаття на борту корабля, тому тіло Ейємона заштовхали в бочку з ромом, щоб воно збереглося до Староміста.

- Перед смертю він попросив дати йому потримати дитя, - продовжувала Ліллі. - Я боялася, що він упустить його, але ні. Він колисав хлопчика і співав йому, а хлопчик помацав ручкою його обличчя. Та ну тягнути його за губу - я думала, старому, боляче буде, а він тільки сміявся. - Вона погладила руку Сема. - Ми можемо назвати хлопчика Мейстером, якщо хочеш. Не зараз, а коли підросте.

- Мейстер - не ім'я, але ти можеш назвати його Ейємоном.

Ліллі задумалася.

- Далла народила його в розпал битви, серед дзвону мечів. Таке йому і треба дати ім'я - Ейємон Дитя Битви, Ейємон Дзвінкий Меч.

Таке ім'я влаштувало б навіть мого лорда батька , вирішив Сем. Ім'я воїна. Ну що ж , цей хлопчик - син Манса Розбійника і онук Крастера. Моєї боягузливої крові в ньому немає.

- Добре, так і назви.

- Коли йому два роки виповнеться, - нагадала Ліллі. - Не раніше.

Але де ж він? Сем між ромами і горем тільки тепер помітив, що у Ліллі на руках немає дитини.

- Його Коіджа взяла. Я її попросила.

- Он воно що. - Коіджа Мо, дочка капітана, вище Сема на зріст, струнка як спис, чорна і гладка, як відшліфований агат. На кораблі вона командує червоними лучниками, а її власний вигнутий лук з златосерда стріляє на чотириста ярдів. Коли на Сходах їх атакували пірати, вона поклала з дюжину чоловік, а стріли Сема всі плюхнулися в воду. Більше свого лука Коіджа любить тільки одне - няньчити сина Даллі і співати йому колискові мовою Літніх островів. Усі молодиці, скільки їх є на борту, душі не чують у маленькому принці, і Ліллі довіряє їм хлопчика, якого не довірила б нікому з чоловіків.

- Коіджа дуже добра, - сказав Сем.

- Я спочатку її боялася. Вже дуже вона чорна, а зуби великі, білі - не то звір, не то чудовисько. А потім зрозуміла, що вона гарна, і полюбила її.

- Я знаю. - У дитинстві і юності Ліллі знала лише одного чоловіка, страшного Крастера. Крім нього, її світ населяли одні тільки жінки. Чоловіків вона боїться, а жінок ні. Сем добре розумів. Вдома, в Роговому Пагорбі, він теж вважав за краще товариство дівчаток. Сестри були ласкаві до нього, а інші дівчатка якщо і дразнились, то глузування перенести легше, ніж стусани й удари, якими нагороджували його живші в замку хлопчаки. Навіть тепер з Коіджею Мо він відчував себе простіше, ніж з її батьком, - може бути, тому, що вона говорила однією мовою, а капітан ні.

- Ти мені теж по серцю, Сем, - прошепотіла Лілі. - І напій цей мені подобається. Він, як вогонь.

Так... в самий раз для драконів. Сем сходив до бочонку і наповнив заново спорожнілі чаші. Сонце схилилося до заходу, раздувшись втричі проти звичайного. Його промені румянили щоки Ліллі. Вони випили за Коиджу Мо, і за сина Даллі, і за залишившогося на Стіні сина Ліллі. Після цього вони просто не могли не випити за Ейємона з дому Таргарієнів.

- Нехай розсудить його Батько по справедливості, - сказав Сем, шморгаючи носом. Сонце вже зайшло, лише палаюча риска лежала на західному обрії, ніби тільки що зашита рана. Ліллі після випитого здавалося, що корабель крутиться, як дзига, і Сем проводив її вниз, де в носовому приміщенні спали жінки.

Там висів ліхтар. Сем примудрився стукнутися об нього головою і зойкнув.

- Боляче? Дай подивлюся, - сказала Лілі.

Вона присунулася до нього... поцілувала в губи... і Сем, несподівано для себе, відповів на поцілунок. Я дав обітницю , подумав він, але його руки самі собою вже вовтузились із зав'язками бриджів. Він перервав поцілунок, щоб вимовити:

- Не можна.

- Можна, - сказала Ліллі і знову затулила його рот своїм. Корабель закрутився ще сильніше. язик Ліллі віддавав ромом, а в наступну мить Сем вже чіпав її оголені груди. Він знову згадав про обітницю і відчув між губами її сосок, твердий і рожевий. Молоко бризнуло йому в рот, змішавшись зі смаком рому, - він у житті ще не куштував нічого смачнішого. Виходить , я такий же , як Дареон , подумав Сем, але це було занадто добре, щоб зупинятися. Його чоловіча гідність раптово піднялася з штанів товстою рожевою щоглою. Від цього безглуздого видовища Сем мало не розсміявся, але Ліллі штовхнула його на свою койку, задерла спідниці і з тихим стогоном на нього опустилося. Це було навіть краще соска у роті. Яка мокра, подумав Сем, задихаючись. От не думав, що у жінки в тому місці може бути так мокро.