Слава ЗСУ!

Назавтра королева вийшла у двір, де Осмунд Кеттлблек бився з одним з близнюків Редвинів - Серсея не вміла їх розрізняти. Трохи поспостерігавши за поєдинком, вона відкликала сіра Осмунда в бік.

- Пройдемося. Мені потрібна правда без порожньої похвальби про те, що кожен Кеттлблек втричі краще будь-якого іншого лицаря.

Від твоєї відповіді залежить багато чого. Наскільки добре володіє мечем твій брат Осні?

- Ви самі бачили. Він не такий сильний, як я або Осфрид, але вбиває дуже швидко.

- Чи зможе він в разі чого перемогти Бороса Блаунта?

- Бороса пузана? - хмикнув Осмунд. - Скільки там йому - сорок або усі п'ятдесят? До того ж цей товстун майже завжди напідпитку. Якщо він і любив колись побитися, то давно втратив до цього смак. З Боросом, якщо таке бажання вашої величності, Осні впорається без особливої праці. Тільки навіщо? Хіба Борос винен у зраді?

- Ні. - Зате Осні винен, додала вона про себе.

БРІЄНА

Неподалік від перехрестя доріг вони побачили перший труп.

Мрець висів на чорному, опаленном блискавкою дереві. Ворони зклювали його обличчя, вовки об'їли ноги нижче колін - тепер там бовталися лише кістки, лахміття та один недожованний, запліснілий червик.

- Що це у нього в роті? - запитав Подрик.

Брієна змусила себе подивитися на сіре з пазеленню обличчя повішеного. Хтось засунув йому в рот білий камінь або...

- Сіль, - сказав септон Мерибальд.

Другий мрець відшукався в п'ятдесяти ярдах від першого. Цього пожирачі падали стягнули з дерева. Брієна навіть не помітила б залишиловшоїся на вязі мотузки, але Собака відчув щось і пірнув у густу траву.

- Що там таке, Собака? - Сір Хіль спішився, пішов слідом і приніс напівшлем, в якому застряг череп, що кишить хробаками. - Хороша сталь і навіть не надто пом'ялася, хоча лев голови не зносив. Хочеш тобі віддам, Под?

- Не хочу. У ньому хробаки.

- Хробаків можна витрусити. Що ти як дівчисько.

- Шолом йому великий, - сердито втрутилася Брієна.

- Нічого, скоро доросте.

- Я не хочу, - наполягав Подрик. Сір Хіль знизав плечима і закинув шолом з левиним гребенем назад в траву. Собака гавкнув і задер лапу біля в'яза.

Після цього мерці почали потрапляти через кожні сто ярдів. Вони висіли на ясенях і ольхах, березах і буках, старих вербах і струнких каштанах, і кожен тримав у роті грудку солі. Дощі та сонце так потрудилися над їх плащами, що важко було зрозуміти, якого кольору ті були колись - червоні, сірі або сині. У декого на грудях збереглися емблеми. Брієна розрізняла сокири, стріли, лосося, сосну, дубовий лист, жуків, півня, голову вепра, з півдюжини тризубів. Недобитки, покидьки різних військ, маленькі люди великих лордів.

За життя вони були лисими і бородатими, молодими і старими, високими і низенькими, товстими і худими. Тепер вони, раздувшіся, з оплившими обличчями, нічим не відрізнялися один від іншого. Шибениця всіх робить братами. Брієна прочитала це в книзі - вона вже забула, в якій.

Хіль Хант нарешті висловив вголос те, що всі вони давно вже зрозуміли:

- Це ті, що напали на Солеварні.

- Нехай розсудить їх Батько по всій суворості, - відгукнувся Мерибальд - він дружив з літнім септоном з Солеварень.

Брієну не дуже цікавило, хто такі ці повішені, - набагато важливіше було, хто їх повісив. Говорили, що мотузка, - улюблений спосіб страти прихильників Беріка Дондарріона. Якщо так, то лорд блискавка цілком може бути десь поруч.

Собака загавкав, і Мерибальд, тривожно подивившись навколо, запропонував:

- Чи не додати ходу? Сонце скоро сяде, а мерці вночі - погана компанія. За життя вони були лиходіями і навряд чи стали краще, коли померли.

- Тут я з вами не погоджуся, - заперечив сір Хіль. - Такі хлопці, як вони, після смерті стають набагато, набагато краще. - Тим не менше він ударив коня підборами, і всі стали рухатися трохи швидше.

Дерева потроху стали рідшати, але мертвих не зменшувалось. Коли ліс поступився місцем занедбаним полям, дерева змінилися шибеницями. Хмари ворон з криками злітали в повітря, побачивши подорожніх, і знову опускалися, коли ті проходили. Вони були поганими людьми, нагадувала собі Брієна, але ця думка не робила бенкет смерті менш похмурим. Вона змушувала себе дивитися на страчених, шукаючи знайомі обличчя. Декого вона ніби знала з Харренхоллу, але не могла бути впевненою через стан тіл. Шолома у вигляді собачої голови ніде не було видно - втім, мало на кому з них збереглися шоломи. Майже зі всіх шибеників перед стратою зняли зброю, обладунки та чоботи.

Подрик запитав, як зветься готель, де вони сподівалися заночувати, і септон Мерибальд вхопився за це питання, бажаючи, як видно, відвернути від гнітючого видовища.