Слава ЗСУ!

- Лорд Уотерс, дізнавшись про останні події, посадив веслярів на весла, підняв вітрила і вивів свій флот в море. Сір Харіс боїться, що він приєднається до лорда Станіса, Піцель же вважає, що він піде на Схід і стане піратом.

- Мої прекрасні нові кораблі. - Серсеї хотілося сміятися. - Мій лорд батько казав, що всі байстрюки - зрадники по натурі. Шкода, що я до нього не прислухалася. - Вона зіщулилася. - Пропала я, Квиберн.

- Надія поки ще є. Ваша величність має право вимагати випробування поєдинком. Ваш захисник готовий, моя королева, і немає в Семи Королівствах чоловіка, який вистояв би проти нього. Вам варто лише наказати...

На цей раз вона все таки розсміялася. Неймовірно смішно, прямо таки до кольок.

- Боги сміються над нашими планами і надіями. У мене є непереможний боєць, а я не можу ним скористатися. Я королева, Квиберн, і мою честь може захищати тільки лицар Королівської Гвардії.

- Ось воно що. - Посмішка зійшла з обличчя Квиберна. - Не знаю, що й порадити в такому випадку, ваша величність.

Навіть у своєму затуманенному стані вона розуміла, що горобиному суду свою Долю не можна довіряти. Сіра Кивана про заступництво теж не попросиш після тих слів, якими вони обмінялися при останньому побаченні. Доведеться все-таки вимагати поєдинку - іншого вибору немає.

- Заклинаю тебе, Квиберн: пішли від мене гінця. Ворона, якщо зможеш, а ні, так вершника. У Ріверран, до мого брата. Розкажи йому про все, що сталося, і напиши...

- Так, ваша величність?

Вона облизала губи.

- Напиши йому так: «Приїжджай негайно. Спаси мене. Ти потрібен мені, як ніколи раніше. Я люблю тебе. Люблю. Люблю. Приїжджай».

- Як накажете. «Люблю» тричі?

- Так. Тричі. Він приїде, я знаю. Джеймі - моя єдина надія.

- Ви не забули, моя королева? У сіра Джеймі немає правої руки. Якщо він виступить вашим бійцем і буде переможений...

Тоді ми покинемо цей світ разом , як і прийшли до нього.

- Там, де мова йде про моє життя, Джеймі не дасть себе перемогти.

ДЖЕЙМІ

Новий лорд Ріверрана тіпався від злості.

- Нас обдурили. Цей чоловік нас провів! - Бризкаючи рожевою слиною, він тицьнув пальцем в Едмара Таллі. - Я відрубаю йому голову. У Ріверрані за указом короля розпоряджаюся я, і...

- Еммон, - втрутилася його дружина, - лорд командувач знає про королівский указ. І сір Едмар знає. Конюхи, і ті знають.

- Я лорд, і я відрубаю йому голову!

- За що ж це? - Едмар, навіть змарнілий, більше був схожий на лорда, ніж Еммон Фрей, - у червоному стьобаному дублеті з вишитою на грудях фореллю, синіх бриджах і чорних чоботях. Волосся з рудизною й таку ж бороду йому вимили і красиво підстригли. - Я зробив усе, про що ви мене просили.

- Та ну? - Джеймі Ланістер не спав з тих пір, як ворота Ріверрана відкрилися, і в голові у нього стукотіло. - Я не пригадую, що просив вас влаштувати втечу сіру Бриндену.

- Від мене було потрібно здати замок, а не мого дядька. Хіба я винен, що ваші люди дали йому піти?

- Де він? - гаркнув Джеймі, не приховуючи свого роздратування. Його солдати обшукали Ріверран тричі, але Бриндена Таллі не знайшли.

- Він не говорив мені, куди прямує.

- А ви, гадаю, не питали. Як він покинув замок?

- Риба добре плаває, навіть чорна.

Джеймі дуже хотілося заїхати Едмара в зуби своєю золотою рукою. Пара вибитих зубів відучила б його посміхатися. Для людини, якій належало провести залишок життя в полоні, Едмар був дуже задоволений собою.

- У нас під Скелею Кастерлі є пречудові кам'яні мішки. Вони облягають чоловіка, немов обладунки. В них не можна повернутися, не можна сісти, не можна дотягнутися до пальців ніг, коли пацюки починають гризти їх. Може, ви подумайте і дасте іншу відповідь?

Посмішка Едмара вмить зів'яла.

- Ви обіцяли, що мене будуть тримати по моєму званню.

- Так воно і є. Багато лицарів шляхетніше вас вмирали, стогнучи, в цих темницях, і багато знатних лордів. Навіть парочка королів, наскільки я пам'ятаю уроки історії. Вашу дружину ми помістимо поруч з вами - мені не хотілося б вас розлучати.

- Він і справді поплив, - похмуро промовив Едмар. Очі, блакитні, як у його сестри Кейтлін, дивилися на Джеймі з такою ж ненавистю. - Ми підняли решітку Водяних воріт. Не до кінця, всього футів на три. З вигляду вони як були закритими, так і залишилися. Дядько - хороший плавець. Коли стемніло, він проплив під зубами.

І під нашим понтоном теж , додав про себе Джеймі. Безмісячна ніч, зануджені вартові, чорна риба у чорній річці. Якщо Раттигер, Йо та інші навіть чули сплеск, то вважали, що це черепаха або форель. Едмар тягнув до самого вечора і лише тоді спустив вовчий прапор Старків в знак того, що замок здається. В послідувавшій за цим метушні Джеймі тільки вранці довідався, що Чорної Риби немає серед полонених.