Слава ЗСУ!

Біля Двору Сенешаль ректори саджали в колодки школяра.

- Тягав їжу з кухні, - пояснив один двом кандидатам, чекавшим, щоб закидати караного гнилими овочами. Всі вони проводили цікавими поглядами Сема, чий чорний плащ вздувався за ним, як вітрило.

Увійшовши в двері, він опинився в кімнаті з кам'яною підлогою та великими круглими вікнами. У дальньому кінці на помості сидів чоловік з худим обличчям, дряпаючи щось пером у великій книзі. Одяг на ньому був мейстерський, але ланцюг на шиї був відсутній.

- Доброго ранку, - сказав, відкашлявшись, Сем.

Чоловік підняв очі, і вид Сема явно не доставив йому задоволення.

- Школяр?

- Сподіваюся ним стати. - Сем дістав один з листів, якими забезпечив його Джон. - Я їхав зі Стіни разом з мейстером Ейємоном, але він помер в дорозі. Якщо б я міг поговорити з сенешалем...

- Твоє ім'я?

- Семвел. Семвел Тарлі.

Чоловік записав ім'я в книгу і махнув пером на лаву біля стіни.

- Сідай. Тебе покличуть.

Сем слухняно сів.

В зал то і справа входили інші люди. Одні залишали якісь послання і знову йшли, іншим чоловік дозволяв пройти в задні двері, звідки вели наверх гвинтові сходи. Деякі, чекаючи своєї черги, сідали на лаву, як і Сем. Він зауважив, що кілька викликаних прийшли вже після нього. Після четвертого чи п'ятого імені він підійшов до писаря і запитав:

- Чи довго ще чекати?

- Як сенешалю буде завгодно.

- Я проробив сюди шлях від самої Стіни.

- Стало бути, не буде шкоди, якщо ти почекаєш ще трохи. Сядь он там, під вікном.

Пройшла ще година. Інші, почекавши кілька хвІлин, безперешкодно проходили всередину, а в бік Сема писар навіть і не дивився. Туман надворі порідшав, бліде сонячне світло потроху проникало у вікна. Дивлячись, як танцюють у променях порошинки, Сем почав позіхати, потім поколупав мозоль на долоні, потім притулився до стіни головою і закрив очі.

Почувши, що писар викликає чиєсь ім'я, він скочив на ноги - і опустився назад, переконавшись, що назвали знову не його.

- Якщо не даси Лоркасу гріш, просидиш тут три дні, - сказав хтось поряд. - Які у Нічної Варти можуть бути справи в Цитаделі?

З ним говорив стрункий гожий юнак в замшевих бриджах і зеленому колеті із заклепками, з шкірою кольору світлого еля.

Над великими чорними очима шапкою здіймалися такі ж чорні кучері.

- Лорд командувач відновлює занедбані замки, і нам потрібні нові мейстери, щоб утримувати воронів, - пояснив Сем. - Гріш, кажеш?

- Зійде і грош, а за срібного оленя Лоркас віднесе тебе наверх на закорках. Він вже п'ятдесят років ходить у кандидатах і ненавидить школярів, особливо шляхетського звання.

- Як ти здогадався, що я благородного звання?

- Так само, як ти здогадався, що я наполовину дорнієць. - Хлопець, посміхаючись, вимовив це на співучий дорнійський манер.

Сем запустив руку в гаманець.

- Ти тутешній школяр?

- Кандидат. Аллерас, іноді званий Сфінксом.

Сем підскочив на місці, почувши це.

- Сфінкс не загадує загадки - він сам загадка. Тобі зрозуміло, що це означає?

- Ні. Це теж загадка?

- Сам не знаю. Мене звуть Семвел Тарлі, Сем.

- Радий познайомитися. Що ж привело Семвела Тарлі до архимейстера Теобальда?

- Це хто, сенешаль? - розгубився Сем. - Мейстер Ейємон говорив, що його звуть Норрен.

- Тепер уже ні. Вони у нас кожен рік змінюються. Архимейстери займають цю посаду за жеребом, не бажаючи відволікатися від своєї основної роботи. В цьому році чорний камінчик дістався архимейстеру Валгрейву, але Валгрейв став слабкий розумом, і Теобальд зголосився його замінити. Він чоловік буркотливий, але добрий. Ти сказав «мейстер Ейємон»?

- Так.

- Ейємон Таргарієн?

- Таргарієном він був у колишньому житті. Він помер в морі, на шляху до Староміста. Звідки ти про нього знаєш?

- Як не знати. Він був не просто найстарішим з усіх мейстерів, а найстарішим жителем Вестероса і бачив на своєму віку більше, ніж архимейстер Перестин упхнув у свої історичні праці. Він міг би чимало розповісти про царювання свого батька і дядька. Скільки йому, власне, було років?

- Сто два роки.

- Навіщо ж він вийшов у море в його то віці?

Сем пороздумав, прикидаючи, що можна розповісти, а що ні. Сфінкс не загадує загадки, він сам загадка. Може, мейстер Ейємон мав на увазі цього сфінкса? Ні, навряд чи.

- Лорд командувач Сноу відіслав його геть, щоб врятувати йому життя, - нерішуче почав Сем. Він дещо розповів про короля Станніса і Мелісандру з Асшаю, маючи намір на них і зупинитися, але потім, до речі, повідав про Maнса Розбійника, про його здичавілих, про королівську кров і драконів. А там вже його ніби прорвало, і він виклав все. Упирі на Кулаці Перших Людей, Інший верхи на мертвему коні, вбивство Старого Ведмедя в Замку Крастера, їх з Ліллі втеча, Біле Древо, Малюк Паул, Холодні Руки і ворони, обрання Джона лордом командувачем, «Чорний дрізд», Дареон, Браавос, дракони, яких Ксондо бачив в Кварті, «Пряний вітер» і все, що шепотів мейстер Ейємон перед смертю. Сем приховав лише те, про що поклявся мовчати: історію Брана Старка і підміну немовлят, зкоєну Джоном Сноу. - Дейнеріс - наша єдина надія, - уклав він. - Ейємон сказав, що Цитадель повинна негайно послати до неї мейстера, щоб повернути її додому в Вестерос. Негайно, поки ще є час.