Слава ЗСУ!

- Я й не боюся, - прокричала вона у відповідь. - Просто дуже голосно.

Хвилі і вітер, заволодівши «Дочкою Титану», гнали її в вузьку протоку. Веслярі рівномірно піднімали й опускали весла, вспінюючи море. Тінь Титану вже впала на них. На мить Ар'ї здалося, що вони зараз розіб'ються об каміння у нього під ногами. Вона притислась до Деніо, солоний водяний пил зрошував обличчя. Щоб побачити голову Титана, вона відкинула власну. «Браавосці годують його ніжним рожевим м'ясом маленьких дівчаток із знатних сімей», - знову пригадалося їй, але вона вже не маленька, і соромно їй боятися якогось бовдура.

Тим не менш вона не забирала руки від Голки. У кам'яних стегнах теж виднілися щілини для лучників. «Вороняче гніздо» на щоглі їх корабля пройшло в добрих десяти футах нижче Титанового фартуха, і вона розгледіла в щілинах бліді обличчя, що дивляться на них через залізні грати.

Ще трохи, і Титан залишився позаду.

Тінь пішла, кручі з обох сторін розступилися, вітер ущух, і вони опинилися у великій лагуні. Попереду з води, точно стиснутий кулак, стирчала нова скеля, нащетинена скорпіонами, вогнеметами і требюшетами.

- Браавоський Арсенал, - оголосив Деніо з такою гордістю, ніби сам побудував його. - Тут можуть за один день спустити на воду бойову галею.

Ар’я бачила тут дюжини галей, що стоять біля причалів або на спускових сходнях. Ще більше розфарбованих носів визирало з незліченних дерев'яних укриттів на кам'яному березі. Наче гончі в своїх будах, сухорляві, злі й голодні, - тільки й чекають, коли загуде мисливський ріг. Вона спробувала порахувати їх, але не зуміла, а на березі їй відкривалися все нові причали і верфі.

Дві галеї рушили їм назустріч. Вони ковзали по воді, як бабки, мелькаючи світлими веслами. Капітан крикнув їм щось, два інших капітана відгукнулися йому, але Ар’я не зрозуміла ні слова. Загув великий ріг, і галеї пройшли з обох бортів «Дочки Титану» так близько, що стало чути барабани, стукіт у них всередині, - бом бом бом бом, немов живі серця.

Галеї разом з Арсеналом відійшли назад. Попереду розстелилася широчінь горохово зеленої води, покритої брижами, немов аркуш кольорового скла. Посеред цього простору на ста островах лежало власне місто, скупчення бань, башт, мостів, сірий, золотий, червоний.

Мейстер Люмин розповідав їм про Браавос, але Ар’я майже все забула. Вона бачила здалеку, що місто плоське , не те що Королівська Гавань на трьох своїх високих пагорбах. Тут єдиними височинами були будинки, зведені з цегли, граніту, бронзи і мармуру. Ар’я не відразу зрозуміла, чого ще бракує в цьому місті: у нього не було стін. Вона сказала про це Деніо, але він тільки посміявся у відповідь.

- Стіни у нас дерев'яні і пофарбовані багровою фарбою. Це наші галеї - інші стіни нам ні до чого.

Палуба заскрипіла під важкими кроками - до них підійшов батько Деніо в довгому капітанському каптані з червоної вовни. Торговий капітан Тернесіо Терис не носив бакенбард. Коротко стрижене сиве волосся обрамляло квадратне обвітрене обличчя. Ар’я часто бачила, як він жартує з командою, але коли він хмурився, люди боялися його більше шторму. Зараз він був похмурий.

- Наша подорож підходить до кінця, - сказав він Ар’ї. - Ми йдемо в Митний порт, де до нас піднімуться служителі Морського Начальника для огляду трюмів. Вони пробудуть на борту до півдня, як зазвичай, але тобі немає потреби чекати, коли вони закінчать. Збери свої речі. Орко звезе тебе в шлюпці на берег.

На берег... Ар’я прикусила губу. Вона перепливла Вузьке море з власної волі, але якби капітан запитав, вона зізналася б, що хоче залишитися на кораблі. Вона занадто мала, щоб управлятися з веслом, але може навчитися звязувати кінці, брати рифи на вітрилах і прокладати курс в море. Одного разу вона разом з Деніо залізла в «вороняче гніздо», і їй зовсім не було страшно, хоча палуба зверху здавалася зовсім крихітною. Вона і рахувати вміє, і в каюті прибирати.

Але другий юнга на галеоні не потрібен, і варто тільки подивитися на капітана, щоб зрозуміти, як йому не терпиться позбутися від неї.

- Добре, - слухняно сказала Ар’я, хоча на березі її чекала повна невідомість.

- Валар дохаріс. - Капітан приклав два пальці до чола. - Прошу тебе не забувати Тернесіо Териса і послугу, яку він тобі зробив.

- Добре, - тихо повторила Ар'я. Вітер смикав її за плащ примарними пальцями. Пора йти.

Капітан велів зібрати речі, але їй особливо нема чого збирати. Тільки те, що на ній, маленький гаманець з монетами, подарунки матросів, кинджал на лівому стегні та Голка на правому.

Вже спустили Шлюпку, і Орко сидів на веслах. Він теж капітанський син, але старше Деніо і не такий доброзичливий. А з Деніо то я так і не попрощалася , спохопилася вона, вже стрибнувши в човен. Недобре. Хто знає , чи побачимося ми коли-небудь знову.